Аналіз нової Воєнної доктрини РФ

Аналіз нової Воєнної доктрини РФРосія прямує до самоізоляції та до згортання свобод, готується до мілітаризації життя в країні та передбачає війну на своїй території – так можна охарактеризувати нову Воєнну доктрину РФ. Крім аналізу нового документа, що побачив світ в грудні 2014 року, його було порівняно зі старою редакцією ВД 2010 року. Було досліджено, що змінилося в новому документі, а що зникло, які тенденції вимальовуються і чого варто очікувати від РФ, в тому числі Україні.

Структура документа залишилася незмінною: загальні положення, воєнні небезпеки та воєнні загрози Російській Федерації, воєнна політика Російської Федерації і військово-економічне забезпечення оборони.

В загальних положеннях видно, що Росія продовжує оперувати стратегічними документами виписаними до 2020 року, але до відомих документів (Концепція довготривалого соціально-економічного розвитку, Стратегія національної безпеки, Морська доктрина тощо) додана Стратегія розвитку Арктичної зони РФ – про Арктику в документі згадується двічі.

Новація починається вже від визначення основних понять. Так, в «воєнній організації держави» перелік військової потуги РФ розширений – замість «збройні сили та інші війська» зазначаються «збройні сили, інші війська та органи». Таке формулювання надалі використовується в усьому документі і, очевидно, під «органами» маються на увазі правоохоронні органи, що вказує на ширше залучення засобів Кремлем.

Також до основних понять включені такі нові поняття як «мобілізаційна готовність РФ» (цей пункт розписаний детальніше далі), а також «система неядерного стримування» (більше в доктрині ніде не згадується).

Основним поняттям є також «військове планування», що лишилося від старої редакції, але якщо в старій редакції військове планування займало три параграфи (35-37), то в новій редакції Військової доктрини її обмежили лише одним абзацом. В минулій редакції деталізація «військового планування» стосувалося теоретичних та підготовчих питань на реалізацію яких закладено досить часу, натомість виключення цього всього з нового документа може свідчити, що Кремль розуміє абсурдність розвитку теорії в умовах часового цейтноту під тиском санкцій.

У наступній частині – «Військові небезпеки та військові загрози Російській Федерації» – зазнала змін оцінка безпекової ситуації в світі, що визначає подальший зміст документа. Так, якщо раніше світовий розвиток характеризувався

«ослаблением идеологической конфронтации, снижением уровня экономического, политического и военного влияния одних государств (групп государств) и союзов и ростом влияния других государств, претендующих на всеобъемлющее доминирование, многополярностью и глобализацией разнообразных процессов»,

то в новому документі вже йдеться про

«усилением глобальной конкуренции, напряженности в различных областях межгосударственного и межрегионального взаимодействия, соперничеством ценностных ориентиров и моделей развития, неустойчивостью процессов экономического и политического развития на глобальном и региональном уровнях на фоне общего осложнения международных отношений. Происходит поэтапное перераспределение влияния в пользу новых центров экономического роста и политического притяжения».

Вперше у Воєнній доктрині РФ згадуються небезпеки і загрози для РФ в інформаційній сфері – ця тема часто згадуватиметься упродовж всього документу.

За неповних два дні існування нової редакції Воєнної доктрини РФ, аналітики і експерти встигли відзначити «антиНАТОвську спрямованість» документу. Однак, Організація Півночноатлантичного договору згадувалася і в Воєнній доктрині 2010 року. Цього разу дещо змінилися акценти: якщо в 2010-му росіяни сприймали як небезпеку «прагнення наділити НАТО глобальними функціями», то в новій редакції ВД Кремль вже констатує «нарощування силового потенціалу НАТО» і «наділення глобальними функціями», так само констатується «подальше розширення блоку». Прогнозування воєнних небезпек перетворилося в їхню констатацію і в інших моментах: «спроби дестабілізації ситуації» в країнах, перетворилися в «дестабілізацію ситуації», що звісно ж стосується України.

Загроза «мілітаризації космічного простору» перетворилася на фобію «глобального удару» по Росії та занепокоєння можливістю інших країн розмістити зброю в космосі. Про фобії Росії на основі нової Воєнної доктрини можна писати багато, але космос і використання космічного простору проти Росії це те, чого Росія боїться найбільше – принаймні на це вказує чи не найбільша кількість згадок. Занепокоєння Росії загрозою з космосу вилилося в окрему тезу, що Кремль прагнутиме упорядкувати питання використання космічного простору з військовою метою на рівні ООН. В цілому таке занепокоєння свідчить, що Росія передчуваючи загрозу не в стані захистити себе від можливої атаки з космосу. На це вказує еволюція документа, коли в 2010 році йшлося про «удосконалення системи протиповітряної оборони», а нині вже йдеться про «вдосконалення повітряно-космічної».

Цікаво, що Кремль прибрав з порядку денного як воєнну загрозу «збільшення кількості країн, що володіють ядерною зброєю» – можливо, цим Кремль знімає з себе роль гаранта нерозповсюдження ядерної зброї, відтак вона зможе з’явитися, наприклад, в Північній Кореї (адже недаремно першим і почесним гостем на найближче 9-е травня Москва запросила північнокорейського лідера).

Ще однією фобією РФ стала діяльність в сусідніх країнах «іноземних приватних військових компаній» чого в попередніх документах не було. Такі «компанії» в документі зустрічаються не раз – тут очевидний вплив російської кісєльовщини, коли вигадані лайфньюзом неіснуючі «Blackwater» затруїли мізки і Кремлю.

І нарешті (привіт Україні!), абсолютна нова воєнна небезпека для Росії це: «установление в государствах, сопредельных с Российской Федерацией, режимов, в том числе в результате свержения легитимных органов государственной власти, политика которых угрожает интересам Российской Федерации».

Серед основних внутрішніх воєнних небезпек вилучена «небезпека насильницької зміни конституційного ладу РФ» (можливо, це вже не актуально зважаючи по політику закручування гайок?), натомість дописана небезпека інформаційних впливів, які можуть підривати «історичні, духовні і патріотичні традиції» російської молоді.

Очевидно, що останні події в світі і зокрема агресія проти України збагатили російську воєнну теорію та розширили понятійний апарат. Наприклад, якщо в 2010 році були «характерні риси сучасних воєнних конфліктів», то тепер до рис додалися й «особливості» (разом це звучить: «характерні риси і особливості…»). А ці особливості такі, що Росія вже до застосування військової сили прирівнює невійськові заходи «з використанням протестного потенціалу населення». Збагатився й арсенал зброї, яку РФ передбачає використовувати – замість загальних фраз з’явилися згадування високоточної, гіперзвукової зброї, безпілотників, автономних плавзасобів, роботів тощо.

Крім того з’явилися нові пункти на визначення «особливостей сучасних конфліктів», до яких додали «использование финансируемых и управляемых извне политических сил, общественных движений».

Третя частина Воєнної доктрини «Військова політика РФ» містить найбільше змін порівняно з іншими. Найперше, що впадає у вічі під час аналізу цього шматка – вилучення тези про те, що військова політика РФ спрямована «на недопущення гонки озброєнь». Подальший аналіз Воєнної доктрини вказує на те, що Росія запускає маховик нарощування озброєнь – про це детальніше йдеться в останній частині документа (пункт «П» §53).

Також з’являється цілковито новий термін Воєнної доктрини «мобілізаційна готовність». На тему мобілізації варто звернути особливу увагу, оскільки в редакції ВД 2010-го року питання мобілізаційної підготовки було в останньому розділі «Военно-экономическое обеспечение обороны». Підвищення ж цього питання до ключового розділу «Военная политика Российской Федерации» свідчить, що РФ під впливом зовнішніх обставин ставиться до питання мобілізації більш серйозно. Не виключено, що Росія стає на рейки мобілізації та воєнного стану. Ця теза підтверджується, якщо з тексту вибрати і скласти докупи старанно розкидані в документі мобілізаційні чинники. Зокрема, привертає увагу цілковито нова норма про діяльність населення і промисловості у відновленні зруйнованих чи пошкоджених об’єктів на території РФ, чого раніше не було.

Щодо партнерів Росії в безпековій площині, то вперше в такому документі з’явилася згадка про БРІКС (скорочення від перших літер країн: Бразилія, Росія, Індія, Китай і ПАР). Це утворення посіло перше місце серед пріоритетів Росії і витіснило ОДКБ, СНД, ОБСЄ і ШОС (саме в такому порядку, що може свідчити про непріоритетність, або невдачі Росії в форматі ШОСу – читайте Китаю).

Низка аналітиків оцінюючи нову Воєнну доктрину звернули увагу, що Росія визначає найближчим союзником Білорусь. Однак це не є новацією – в Воєнній доктрині 2010 року Білорусь також згадується як союзник. А ось долучення до військово-політичної співпраці РФ «Республіки Абхазії» та «Республіки Південної Осетії»  – це новела. Включення до офіційного документу цих двох відібраних силою територій Грузії свідчить, що Кремль свідомо загострює ситуацію і за жодних обставин не відмовиться від загарбаних територій.

Що ж стосується України, то в розумінні Кремля все досить просто: війна на Донбасі – це конфлікт на прилеглих територіях і нова Воєнна доктрина на це теж відреагувала, коли в ній розширили поняття миротворчої діяльності РФ – до «підтримки» миру, додали ще й «відновлення» миру. А щодо Криму, то позаяк за російськими уявленнями це вже територія Росії, то Крим перетворився на потенційно небезпечний напрямок зовнішньої агресії, який треба всіляко зміцнити у військовому плані – але це вже стандартне положення воєнних доктрин РФ.

Ймовірні тенденції, що випливають з документа. Якщо раніше йшлося про оптимізації кількості військових структур, то нині йдеться про удосконалення структури. Це може свідчити, що від 2010 до 2014 року Росія наростила достатню кількість військ. Або ж якщо раніше йшлося про створення сил цивільної оборони постійної готовності, то нині йдеться про їх розвиток – така ситуація підтверджується появою величезного масиву відповідної інформації під час агресії Росії проти України. Негативна тенденція для РФ – вони розуміють, що відкотилися назад в сфері розробки озброєнь для інших країн та участі Росії в глобальних безпекових програмах. І це лише частина тенденцій, що проглядаються в Воєнній доктрині РФ.

Підсумовуючи, з одного боку видно зміну риторики Кремля, де намагаються прибирати зайві згадки про ядерну зброю, чи підкреслюється більша повага до міжнародних норм і зокрема до ООН, чого в попередній редакції ВД не було. З іншого боку, Росія визначає напрямки своїх інтересів (Арктика, Тихоокеанський регіон). Також видно фобії Кремля щодо розширення НАТО, «глобального удару» по Росії, космічної загрози та іноземних інформаційних впливів, і, як наслідок, в документі прочитується «закриття» Росії від зовнішнього світу – в тому числі шляхом мобілізації (відбирання в приватних власників об’єктів подвійного призначення замість будівництва нових – з тієї ж опери). Також Кремль більше закручуватиме гайки росіянам в інформаційній сфері, а саме життя країни буде значно мілітаризоване.

І останнє – вже очевидно, що Росія завершує своє скочування до диктатури. Якщо в Воєнній доктрині 2010 року «Задачей военно-технического сотрудничества является реализация целей и основных принципов государственной политики в этой области, которые определены федеральным законодательством», то в новому документі «Задачи военно-технического сотрудничества определяются Президентом Российской Федерации в соответствии с федеральным законодательством».