Бери відповідальність за вигляд світу – четвертий урок Тімоті Снайдера про тиранію

Символи дня сьогоднішнього творять реальність завтрашню. Звертай увагу на свастики, а також інші знаки ненависті. Не відводь погляду і не звикай до них. Усувай їх сам і давай цим приклад іншим.

Цей урок Тімоті Снайдера згадує і про нашу історію, хоча пишучи про голод за часів сталінізму, він не виокремлює Голодомор спрямований проти українського селянства і не зауважує того, про що каже історик Андреа Граціозі: “…був не один Голод, було два голоди. Був голод 1932-го і 1933-го. В принципі, обидва були штучні в тому сенсі, що були спровоковані не неврожаєм, а політикою уряду. Тільки що перший був пов’язаний з утворенням колгоспів. Він був по всьому Радянському Союзу, і найбільше він вдарив по Казахстану. Але був другий Голод, коли Сталін спеціально покарав Україну в 1933-му році, побачивши, що Україна найбільше опирається колективізації“. Так говорив Ярослав Грицак.

Бери відповідальність за вигляд світу - четвертий урок Тімоті Снайдера про тиранію

Урок з циклу лекцій Снайдера важливий, бо дозволяє кожній людині зрозуміти, що немає “малих” чи “великих” гвинтиків у боротьбі проти диктатур і тираній – кожен може робити прості на перший погляд речі, які сукупно здатні змінювати світ. Наприкінці уроку я, як завжди, допишу коментар щодо придатності виписаного тексту для України.

Тож сам текст: Життя є політикою – не тому, що світ переймається тим, що ти думаєш, а тому, що реагує на те, що ти робиш. Наші дрібні рішення є тим типом голосу, що можуть збільшувати або зменшувати вірогідність вільних і чесних виборів у майбутньому. У щоденній політиці надзвичайне значення мають наші слова, жести чи ж їхня відсутність. Це можна проілюструвати кількома винятковими (а також менш винятковими) прикладами з ХХ ст.

У сталінському Радянському Союзі багатих селян на пропагандистських плакатах зображували як свиней – це був акт дегуманізації, що в сільських умовах було чітким натяком на звірів визначених до забою. Це відбувалося на початку 30-х років ХХ ст., коли радянська держава силою підкорила село, щоби забрати у нього ресурси для індустріалізації. Селяни, які мали більше землі чи знарядь ніж інші, втрачали все. Уособлення сусідів як свиней означало, що їхню землю можна забирати. Ті, хто так зробив за такою символічною логікою, скоро самі стали жертвами. Після налаштування бідніших селян проти багатших, радянська влада забрала всі їхні землі, щоб створити колгоспи. Проведена таким чином колективізація принесла голод значній частині радянського села. В 1930-1933 рр. мільйони людей у радянській Україні, в Казахстані, а також в Росії померли страшною смертю. Джерела того часу розповідають про людей, які їли мертвих.

У 1933 році, під час кульмінації голоду в СРСР, до влади в Німеччині прийшла НСДАП. Під впливом переможної ейфорії нацисти спробували організувати бойкот єврейських магазинів. Спочатку це не мало великого успіху, але практика малювання на вітринах чи стінах написів, що ділили фірми на “єврейські” або “арійські” з часом вплинула на ухвалення купівельних рішень німцями. Магазин, позначений як “єврейський” не мав майбутнього – ставав об’єктом загарбання. Коли майно було поділене за категоріями етнічними, заздрість заступила норми поведінки. Якщо магазини могли бути “єврейськими”, що з іншими фірмами і рештою власності? На початку стримане побажання, аби євреї зникли, дедалі поширювалося підгодовуючись заздрістю. Тож німці, які позначали магазини як “єврейські”, брали участь у процесі, що вів до реального усунення євреїв – як і люди, що це все бачили. Толерування таких знаків як природного елементу міського життя вже було компромісом зі злочинним майбутнім.

Одного дня хтось може тобі запропонувати носити якусь емблему на знак лояльності. Переконайся, що цей символ служить для єднання зі співвітчизниками, а не прагненням виключити їх із життя. Навіть значок причеплений до вилоги може мати ворожий сигнал. 1933 року у нацистській Німеччині перед виборами і референдумом, що встановив однопартійну систему, люди носили на вилогах шпильки зі словом “Так”. 1938 року в Австрії люди, які раніше не визнавали нацистської ідеології, припинали значки зі свастикою. Те, що спочатку виглядає як вияв гордості, пізніше може мати інший наслідок. У Європі в 30-х і 40-х рр. ХХ ст. дехто вирішив носити свастику, після чого інші мусили носити жовті зірки.

Прикінцевий урок на тему символів дає історія часів занепаду комунізму, коли ніхто вже не вірив у комуністичну революцію. Однак навіть коли громадяни втомлені і хочуть спокою, знаки в публічному просторі здатні підтримувати диктаторський режим. Коли чехословацькі комуністи перемогли на виборах у 1946 році, а два роки по тому здобули владу внаслідок державного перевороту, багато громадян Чехословаччини перебували в ейфорії. У 1978 році, за 30 років, дисидент Вацлав Гавел написав “Силу безсилих”, викриваючи таємниці довголіття репресивного режиму в мету та ідеологію котрого вже вірило небагато. В есеї Гавела власник магазину вивішує табличку з написом: “Пролетарії всіх країн, єднайтеся”.

Попри це, чоловік загалом не підтримує цитату з “Маніфесту комуністичної партії”. Гасло у вітрині овочівник розмістив, щоб спокійно вести своє приватне життя і не наражатися на неприємності з боку влади. Коли всі чинять за такою ж логікою, публічна сфера набуває рис лояльності, а протест стає неможливим. Гавел написав про це так:

“Як бачимо, справжнє значення виставленого гасла керівником овочевого магазину не має нічого спільного з його текстом. Утім месидж є цілком ясним і повсюдно зрозумілим. Це відбувається внаслідок “загальновідомості” обов’язкового коду. Керівник магазину задекларував свою лояльність у єдиний помітний і зрозумілий для влади спосіб: акцептуючи ритуал, приймаючи вдаване за дійсне, погоджуючись на відповідні “правила гри”. Але погоджуючись на це, сам став учасником гри, зробив можливою подальшу гру, взагалі її продовження, її життя, існування”.

Гавел далі питає: що буде, якщо ніхто не захоче грати?

___

N.B.: Коли перед президентськими виборами 2010 року у Києві на парканах та стінах з’явилися написи “Всё будет Донбасс”, притомні люди гидливо відвертали погляди і проходили мовчки. “Донбас” по всій Україні призвів до Євромайдану, сотень смертей, анексії Криму, вторгнення “братішек” на український схід, відтак вже до тисяч смертей, десятків тисяч поранених, сотень тисяч поламаних доль і мільйонів біженців.

Бери відповідальність за вигляд світу - четвертий урок Тімоті Снайдера про тираніюНині в Києві почастішало розмальовування парканів та стін новими, більш “просунутими” написами. Наприклад – “Мы всех вас прицелом покрестим. Реванш”.

Бери відповідальність за вигляд світу - четвертий урок Тімоті Снайдера про тиранію

Свіжі написи не нагадують старі “фсьо будєт данбасс” або “луганск – русскій город”? Чекаєте ще “хрещень прицілом”?

Декомунізація – це теж елемент піклування про світ. Таблички з вулицями “лєніна”, “кірова” та іншою комуністичною чортівнею – це призвичаєння мас, що так і повинно бути. А “так і повинно бути” дуже близько до “станьмо на захист нашої історії”, відтак до появи зелених чоловічків в українських містах.

Утім, декомунізація – це частина великого прибирання у свідомості українців і вичищення звідти не лише знаків людоненависницької ідеології, а й трутизни імперіалізму. Вулиці, чи пам’ятники, що нібито не мають відношення до комунізму, але стосується часів російської імперії, що окуповувала Україну – це теж гачок для мозку обивателя. Президент Росії у листопаді 2016 року сказав, що “кордони Росії ніде не закінчуються”. А й справді як їм скінчитися, коли маркерами російської присутності поруч із російською мовою є російські імперські та комуністичні таблички, знаки чи пам’ятники?

Бери відповідальність за вигляд світу - четвертий урок Тімоті Снайдера про тиранію
Пам’ятник російській імператриці Катерині ІІ в Одесі

Іншими негативними знаками є толерування в Україні російськомовних табличок, вивісок, оголошень тощо. Адже одна з головних причин російської агресії проти України був так званий “захист російськомовних громадян”, і “русского міра”, де “язьік” є головним інструментом поширення цього “русского міра”. Нині в Україні, і особливо у Києві, як гриби по дощу з’являються російськомовні маркери – і це попри загарбання Криму і війну на сході України.

Такі вивіски, як і оголошення, реклама чи написи російською мовою – є одним зі способів агресора призвичаїти мозок обивателя до “язьіка”. Як свого часу совіти призвичаювали мізки бідних селян, що куркулі – це свині, яких треба різати. Або як свого часу нацисти призвичаювали мізки німців, що єврейські магазини – це те, що можна грабувати. Російська мова в Україні зараз – це призвичаєння мозку до “русского міра” – тобто той самий “фсьо будєт данбасс” тільки в профіль.

Комуністичні, імперські символи, як і російська мова – це знаряддя кремлівських впливів на Україну. Це пробні камені, коли Кремль уважно дивиться – чи проковтнуть їх українці чи ні? Якщо мовчки толерують і не знищують, то це перший успіх режиму Путіна. А пасивність і байдужість українців до таких знаків чи вивісок робить цих же українців причетними до наступних агресивних дій Росії проти України.