Боріться за інституції – урок другий Тімоті Снайдера про тиранію

Саме інституції допомагають нам зберегти порядність. Утім вони також потребують нашої допомоги. Не кажи, “наші інституції”, якщо не переходиш до діла і їх не підтримуєш. Інституції самі себе не захистять. Якщо не будемо кожну з них берегти від самого початку, зруйнуються одна за одною. Тож вибери інституцію, яка тобі важлива – суд, газету, закон чи профспілку – і стань на її бік.

Хоча в цьому уроці Снайдер пише про урок нацистської Німеччини для євреїв, та ця історія вчить і нинішніх українців. Попередній урок циклу ось тут.

Боріться за інституції - урок другий Тімоті Снайдера про тиранію

Ми часто вважаємо, що інституції автоматично відіб’ються навіть від безпосередніх атак. Такої помилки допустилася частина німецьких євреїв після створення уряду Гітлера і нацистів. Програмна стаття, що демонструвала таке помилкове переконання, наприклад, опублікувала головна газета німецьких євреїв 2 лютого 1933 року:

Ми не погоджуємося з твердженням, що нібито Гітлер та його поплічники, здобувши владу якої вони так прагнули, втілять в життя пропозиції, що циркулюють [в нацистських газетах]; вони не заберуть у німецьких євреїв їхні конституційні права, не замкнуть їх в гетто чи не віддадуть в лапи заздрісного натовпу охопленому смертельним психозом. Вони не можуть цього зробити, позаяк їхню владу обмежує багато суттєвих чинників […] і гарантовано не наважаться йти цією дорогою. Атмосфера, що панує в європейських країнах, схиляє до етичних рефлексій наслідком чого є самовдосконалення, а не до повернення до опозиційних часів.

Die neue Lage (Wochenrundschau), “Der Israelit” №5, 2 лютого 1933, стр. 1-2

Так думало багато розсудливих людей в 1933 році і багато розсудливих людей вважають так зараз. Засаднича помилка в тому, що нібито владоможці, які прийшли до влади завдяки інституціям, не можуть їх ані змінити, ані знищити – навіть якщо пообіцяли, що так зроблять. Наміром революціонерів часом буває ліквідація всіх інституцій одразу. Такий підхід демонстрували російські більшовики. В інших випадках інституції позбавляють засобів і виконання ними своїх функцій, що лишає від них лиш тінь їхньої колишньої святості – таким чином, зміцнюється новий лад, замість тому, щоби йому протистояти. Нацисти це називали Gleichschaltung (уніфікація).

Запровадження нового нацистського ладу зайняло менше року. Наприкінці 1933 року Німеччина стала однопартійною країною, в якій було впокорені всі найважливіші інституції. Аби встановити новий лад, в листопаді влада провела парламентські вибори (без участі опозиції), а також референдум (в якому “правильна” відповідь була очевидною). Деякі німецькі євреї проголосували згідно з побажаннями нацистських лідерів в надії, що такий жест лояльності зробить їх частиною нової системи. Утім, це була марна надія.

N.B.: Якщо для воїна статут написаний кров’ю, то для людства прогресивні демократичні норми виписані кров’ю історії. Словами Снайдера історія вчить боронити інституції, бо це бастіони свободи. За ними – тиранія.

Станом на серпень 2017 року Україна стрімко втрачає ознаки демократичної держави. Якщо одразу після Євромайдану, Україна мала риси демократично-олігархічної устрою, коли олігархічні групи ще були обмежені залишками інституцій (профспілок, медіа, громадянського суспільства, судова система), то дуже швидко олігархія взяла гору.

Останні події з відбиранням українського громадянства в Саакашвілі незалежно від оцінки його персони, а також чергова перемога олігархічних груп над експатом, коли за голослівними звинуваченнями нема доведених в суді доказів, демонструють явний занепад демократичних інституцій. Забаганка одного, чи інтриги групи, визначають долі мільйонів.

Власне, до цього все йшло зважаючи на те, як політики вже не раз з часу Євромайдану змінювали Конституцію нехтуючи думкою народу. Чи зважаючи на те, що країною одноосібно править президент-олігарх, хоча номінально Україна має парламентсько-президентську форму правління. Джерело влади, яким за Конституцією України є український народ, нині безправне.

Люди не мають захисту з боку правоохоронної системи, як і не мають права на самозахист (історія зі стріляниною нардепа Пашинського в людину та його виправдання Генпрокураторою цьому свідчення). Люди не можуть розраховувати на гідну винагороду та пенсію. Люди не мають можливості відстоювати в судах свої права. Люди не розуміють природи зростання тарифів на газ, електроенергію, комунальні платежі. Люди не можуть бути господарями на своїй землі, бо на відміну від містян, які можуть купити і продати квартиру, селяни не мають права купити і продати свою землю. Натомість люди безсило лиш читають декларації чиновників, які в нормальному суспільстві ніколи б не заробили своїх статків, а самі чиновники навіть не приховують статків усвідомлюючи свою безкарність.

Боротьбою з корупцією, яку як мантру повторюють перед Заходом, аби той відчепився і дав ще грошей, часто підміняють боротьбою з хабарництвом людей, які так змушені чинити заради виживання. Хоча насправді корінь корупційного зла в Україні – українська олігархія та всі без винятку українські фінансово-промислові групи. Звідси збільшення статків, як Порошенка, так і Ахметова, попри зубожіння країни.

Зрештою, попри гучні корупційні справи жодної гучної посадки в Україні за корупцію не відбулося. Розігруючи спектаклі для народу, владоможці не перетинають червоної лінії і не беруться за ТОП-корупціонерів. Інакше вони порушать свій міжвидовий мир наслідки чого будуть непрогнозовані. В Україні тотально правлять бал капітал і “договорняки”, які навіть попри російську агресію є аполітичними (російські серіали на каналах – тому доказ). І цьому капіталу байдуже чи вітати інвестора з Заходу, чи агресора зі Сходу – будь в нас патріотична еліта, до третього року війни вона би точно спромоглася на високий рівень політичної мобілізації, а відтак мобілізації суспільства. Хоча тут ми не унікальні, бо історія знає чимало прикладів безпринципності і зрадливості олігархів.

В країні, де “суспільство позбавлене орієнтирів” протистояти владі олігархії можуть лише інституції. Час лицарів-одинаків минув ще у Середньовіччі. Одинокий політик, яким би розумним він не був, гарантовано програє системі. Тож історія словами Снайдера вчить – гуртуймося довкола інституцій. Коли медіа заангажовані, право не діє, а суди нічого не вирішують, в людей є організації справжніх ветеранів АТО, добровольці, волонтери, залишки вільної преси. За цими форпостами волі вже нічого немає, а гнівні дописи у Фейсбуці – це лише віртуальне спускання пару, що на руку олігархам.

2 коментарі в “Боріться за інституції – урок другий Тімоті Снайдера про тиранію
  1. Дуже важлива і дуже детальна стаття. Вкрай потрібна на сьогодні. Дякую.

3 Пінги / Зворотні посилання для "Боріться за інституції – урок другий Тімоті Снайдера про тиранію"
  1. […] консервацію медичної системи тощо. Замість масового інституційного лобіювання (ГО, партії “з низу”, групи впливу тощо) своїх […]

  2. […] Цей урок Тімоті Снайдера є реакцією на вибори в Сполучених Штатах Америки Дональда Трампа. Утім, багаті історичні аналогії роблять цей урок універсальним для інших суспільств. Адже історик витягує історичні приклади з капелюхів різних країн – США, Німеччини, Росії, соціалістичну Чехословаччини. Наприкінці, як завжди, мій суб’єктивний погляд як варто використати цей урок в Україні, бо ніколи не гріх повчитися в більш досвідченої спільноти. Попередній урок циклу ось тут. […]

  3. […] Цей урок Тімоті Снайдера є реакцією на вибори в Сполучених Штатах Америки Дональда Трампа. Утім, багаті історичні аналогії роблять цей урок універсальним для інших суспільств. Адже історик витягує історичні приклади з капелюхів різних країн – США, Німеччини, Росії, соціалістичної Чехословаччини. Наприкінці, як завжди, мій суб’єктивний погляд, як варто використати цей урок в Україні, бо ніколи не гріх повчитися у більш досвідченої спільноти. Попередній урок циклу ось тут. […]

Напишіть відгук