Братні лещата

uj28 лютого посол Російської Федерації в Україні Михайло Зурабов попередив офіційний Київ, що відмова від вступу до Митного союзу призведе до згортання двосторонньої співпраці. Далі, якщо вірити цитаті агенції „Новий регіон“, пан дипломат недвозначно заявив: „Ми чудово розуміємо, що якщо війна в сучасному світі не ведеться військовими засобами, то це не значить, що вона не ведеться. Вона просто перетворилася в економічну форму. Війни можуть бути валютними, економічними, ресурсними. Конкурентне середовище, в якому ми живемо, змушує держави їх використовувати“.

Про те, що Росія ніколи й не припиняла війн проти України, говорило вже багато експертів. Утім, рідко бодай  побіжно  перераховувався арсенал,  який  Кремль  застосовував проти Києва.

У квітні 2008 року, під час саміту в Бухаресті, Україна і Грузія не змогли підписати Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Наприкінці того ж  року  у  Москві  відбулося  таємне засідання  Колегії  Федеральної Служби безпеки Росії. Під час Колегії  тодішній  прем’єр-міністр  РФ Володимир Путін нагородив низку офіцерів  ФСБ  за  успішне  недопущення  підписання  ПДЧ.  В  підсумковому слові пан Путін підкреслив, що  без  України  Росія  приречена і не  матиме  майбутнього.  Нагородження  офіцерів  спецслужби,  яка за  російським  законодавством  не повинна  працювати  в  інших  країнах, не видаються дивними, зважаючи на скандали з офіцерами ФСБ, яких  затримували  на  території України,  наприклад,  за  часів  президентства Віктора Ющенка.

Росія ніколи не приховувала, що вважає  Україну  своєю  „внутрішньою  територією“.  А  прагнення Києва прямувати до Європи завжди наражалося на жорстку протидію.

Зовнішня арена

Для  дискредитації  України  на міжнародній  арені  Росія  традиційно  використовує  широку  палітру заходів. Одна з головних ліній в інформаційних  кампаніях,  що  часто проводяться  за  гроші  „Газпрому“  в  європейських  та  світових  ЗМІ – формування думки про історичну бездержавність  українського  народу. Відсутність досвіду існування як держави, на думку провайдерів таких  тез,  свідчить  про  безперспективність  існування  України  як міжнародного  суб’єкта.  Отже,  нема України – нема з ким говорити, крім  правонаступника  „територій, що заблукали“. Звідси постає й інший аспект – включення теми України в різні двосторонні переговори за  участю  Росії  без  відома  самої України.  Права  російськомовних українців, питання помісної церкви – це лише вершечок тем, які Росія спокійно  порушує  в  обхід  міжнародного дипломатичного етикету.

Союзники

Росія не гребує засобами, щоби формувати суспільну думку в інших країнах. В тому числі це стосується сусідів України, що вже стали членами ЄС. Наприклад, у Польщі це розбурхування  місцевими  дражливих історичних питань, або тема повернення східних кресів.

Часом  Москва  не  особливо напружується,  надто,  коли  інформаційні  приводи  самі  падають  в руки. Таке буває, коли, наприклад, в Україні відзначають річниці УПА. До  національно-визвольних  рухів (трактування з точки зору України), автоматично  підключається  ще одна  сприятлива  для  Росії  тема – Друга світова війна. Поширення різноманітних  інсинуацій  про  причетність  українських  націоналістів до вбивств польського і єврейського  населення  з  часом  уже  перетворилося на самостійну течію, яка вже не потребує допомоги Кремля –  достатньо  поглянути  на  тематичні  полиці  в  книгарнях.  Тези  про участь  українських  націоналістів  в погромах  також  торкаються  іншої благодатної  для  атак  теми  –  причетність  українців  до  Голокосту. А  отже,  участь  в  одному  геноциді автоматично  відмовляє  в  праві українцям називати себе жертвами іншого геноциду – Голодомору.

Робота  з  міжнародної  дискредитації вимагає багато зусиль, має багато вимірів, потребує передбачення і планування всіх складових. Наприклад, долучення до Голокосту в якості катів не німців, а інші національності  (навіть  не  представників),  є  вигідним  для  Німеччини, позаяк „розсіює“, розділяє з іншими відповідальність  за  жертви  Другої світової  (наприклад,  всесвітньовідома  справа  Івана  Дем’янюка). Відтак, Німеччина ситуативно стає союзником Росії.

До того ж – Волинь

Для  руйнування  польсько-українських  взаємин  надзвичайно „продуктивними“  є  події  на  Волині 1942–43 рр. Нині ця тема теж не потребує  зовнішнього  підживлення, особливо в контексті сформованої візії  Варшави  (2013  як  рік  „Волинської різанини“, чи вимога вибачень з боку України за геноцид). Якщо ж питання  Волинських  подій  з  якоїсь причини почне затихати, то готовими дровами стануть судові позови до  України  щодо  „матеріальних компенсацій  жертвам  Волинської різанини“.

Ще  одна  країна  зі  сприятливим ґрунтом  для  російських  інформаційних  спецоперацій  –  Румунія. Наріжним каменем тут виступають територіальні  претензії  (використовуючи  елементи  ностальгії румунських  націоналістів  за  Великою  Румунією,  România  Mare)  та права румунських етнічних меншин в  Україні.  Оскільки  у  випадку  Великої  Румунії  йдеться  і  про  нібито історичну  належність  молдовських територій  до  Румунії,  то  це  дозволяє  останній  заперечувати  право України  в  процесі  врегулювання Придністровського  конфлікту  у форматі  5+2.  Виведення  України з  цього  переговорного  процесу створює  Києву  світовий  імідж  безпорадного,  ні  на  що  нездатного персонажа.

Безперешкодна  робота  Росії  в інших  країнах  з  часом  лише  посилила  її  позиції.  Це  дозволяє  їй  порівняно легко розгортати кампанії протидії  на  різних  рівнях.  Як  це, наприклад, було із заблокуванням визнання  Голодомору  актом  геноциду  проти  українського  народув  Парламентській  Асамблеї  Ради Європи 28 квітня 2010 року.

Необхідний  ґрунт  для  операцій живить  критика  внутрішньо-політичної  ситуації  в  Україні,  акцентування на економічному спаді тощо. Щоправда,  на  відміну  від  часів Ющенка,  нині  Росія  до  такого  негативу може і не докладати зусиль –  Янукович  та  його  оточення  дискредитують  Україну  в  світі  краще за різних агентів впливу.

ВТС

Для  того,  щоби  з-під  України вибити  ґрунт,  відвернути  від  неї увагу  інвесторів  недостатньо.  Росія  має  достатньо  напрацьованих технологій, серед яких уже знайомі антидемпінгові  розслідування,  заборона  під  будь-якими  приводами ввезення  товарів,  нетарифне регулювання  торгівлі  тощо.  Але боротьба  стосується  і  більш  специфічних галузей. Наприклад, у військово-промисловому  комплексі. Україна, яка входить у десятку найбільших виробників та експортерів зброї  і  військової  техніки,  завжди була більмом на оці Російської Федерації. Наприклад, до цього часу Росія так і не спромоглася зробити жодного безпілотного літака, в той час, як Україна має такі технології.

Характерний  приклад  –  зірвана  поставка  китайських  танків  з українськими  двигунами  до  Перу. Чи  інформаційна  операція  Росії проти  поставок  українських  БТРів для Таїланду (росіяни запустили інформацію,  що  БТРи  використають проти  мусульманських  сепаратистів  і  Німеччина  відмовилася  оснащувати  українські  машини  своїми двигунами). Чи інформаційна війна, яку розгорнула російська сторона проти  України,  коли  сомалійські пірати  захопили  судно  „Фаїна“  з танками  на  облавку  (тоді  Україну на весь світ звинуватили у продажі цих танків терористам).

Крим

Увага до Криму з боку Російської Федерації  пояснюється  не  лише розташуванням  там  бази  Чорноморського  флоту  РФ,  а  радше символічним  значенням  „мест  русской  славы“  і  суто  прагматичним економічним  інтересом  до  унікального  туристично-курортного потенціалу  півострова.  Тому, поки Крим не стане частиною території Росії, півострів в очах російських функціонерів мусить залишатися нестабільним. Для цього Росія готова – і вона це вже демонструвала – використовувати потенціал бази ЧФ (несанкціоновані переміщення збройних сил РФ територією Криму, захоплення та утримання українських гідролокаційних об’єктів). Або ж розігрує карту сепаратизму, провокуючи міжетнічні конфлікти, часом фінансуючи організації чи угруповання, а часом використовуючи суто кримінальні методи. Наскільки далеко Кремль готовий зайти, може свідчити закон „Про державну політику РФ стосовно співвітчизників за кордоном“. Якщо документ перекласти на українські реалії (масова видача паспортів РФ громадянам України всупереч Конституції), то неважко зрозуміти, про що йдеться під формулюванням „захисту співвітчизників“ в регіоні з військовою базою.

Церква

Якщо  Крим  (а  надто  Севастополь) уособлює для Кремля військову  звитягу,  то  Київ  завжди  посідав особливе  місце  як  „мать  городов русскіх“.  Під  час  президентства Дмітрія  Мєдвєдєва  суттєво  підвищився  вплив  глави  Російської  православної церкви патріарха Кіріла. Тоді, на заміну агресивній риториці, прийшла модель м’якого впливу з  пропагандою  концепції  „єдності народів“. Йдеться про „об’єднання“ православних  конфесій  під  егідою залежного  від  РПЦ  Московського патріархату:  насамперед  формування  відданих  вертикальних  і  горизонтальних структур; розбудова організацій вірних парафіян; більш виважена  інформаційна  політика; активізація  неформальних  контактів із УПЦ КП, УАПЦ, старообрядцями; створення єдиного осередку священнослужителів із випускників аспірантури  і  докторантури  ім. Кирила і Мефодія.

Для  впровадження  такої  політики залучені в тому числі й громадські  організації  (наприклад: Асоціація православних експертів, Корпорація  православної  дії).  Ці сили  відповідальні  за  ідеологічну кампанію на утвердження „єдиної, загальноруської  православної ідентичності“. Широка робота проводиться  в  напрямку  будівництва нових  культових  споруд  в  Україні. Російська православна церква змінює  своє  позиціонування,  прикриваючись соціальною активністю та благодійністю. Окремий напрямок –  розбудова  молодіжних  церковних організацій.

Молодь

Одна  з  тактик  Кремля  загалом –  побудова  регіональних  прикордонних  громадських  організацій, де  не  лише  готуватимуться  кадри, а  й  здійснюватиметься  опосередкований  вплив  на  українські  території. Наприклад, така модель вже відпрацьована  в  Луганській  області, де місцеві організації мають налагоджені зв’язки та досвід спільних  політичних  акцій  з  молоддю Ростовської області (РФ). Проекти стосуються як політичних акцій (захист  російської  мови,  боротьба проти  українського  націоналізму), так і просвітніх кампаній.

Для  координації  таких  дій  використовуються  представництва  російських центрів в Україні. Йдеться про  регіональні  представництва „Русского  мира“,  російської  неурядової  організації  –  Міжнародна  спілка  співвітчизників  (МСРС). Окрім  патронату  над  місцевими акціями,  подібні  організації  проводять  дослідження,  що  потім  коригуються  Кремлем.  Наприклад, одним із центрів були підготовлені соціологічні  дослідження,  де  українці  вимірювали  ступінь  ворожості до  них  з  боку  іноземних  держав. На першому місці за рейтингом недружності опинилася Росія, однак, після відповідного коригування, РФ опинилася на третьому місці (після США і Румунії).

Відповідні  технології  з  „коригування дійсності“ спрямовані також і на поглиблення конфліктів в українському  суспільстві  (за  мовними, регіональними,  етнічними  ознаками тощо). На цій ниві відзначаються політтехнологи, які спеціалізуються на технологіях маніпулювання громадською думкою. В цьому контексті  йдеться  про  випускників  Інституту  імені  Г. Щедровицького.  Крім того,  до  українського  напрямку  в разі  потреби  (у  якості  think-tanks, або  ж  такі,  що  озвучують  ініціативи)  долучаються  знані  міжнародні центри:  Інститут  країн  СНД,  Міжнародний інститут гуманітарно-політичних досліджень, Міжнародний інститут  політичної  експертизи, Інститут  політичного  і  воєнного аналізу  Росії.  Якщо  подивитися  на інтернет-сторінки  деяких  установ, то впадає у вічі, що деякі припинили функціонування у 2012 році. Однак ніщо  не  заважає  повернути  їх  до життя у разі потреби.

Інтернет

Мережа  привернула  особливу увагу ще з часів Революції троянд і Помаранчевої революції. Висновки не забарилися і спецслужби низки країн  СНД  уклали  неформальну секретну  угоду  про  боротьбу  із політичною опозицією. Йдеться не лише  про  контроль  над  сайтами, але й про складання та подальший взаємний обмін списками користувачів  таких  ресурсів.  Один  із  додаткових  шляхів  отримання  таких даних  –  поширення  нелегального програмного  забезпечення,  що уможливлює  не  лише  витік  даних, а  й  дистанційне  підключення  до жорстких дисків.

Медіа-ресурси

Зазвичай,  Російська  Федерація у  своїх  війнах  проти  України  застосовує  надзвичайно  широкий спектр  медіа:  Первый  канал,  НТВ, ТВЦ,  РТР,  Вести,  Рен-ТВ,  РИА  Новости,  Росбалт,  Росбизнесконсалтинг,  Регнум,  Российская  газета, Время новостей, Газета, Известия, Комсомольская правда, Труд, Московский комсомолец, Независимая газета,  Страна.ру,  Утро.ру,  Газе-та.ру, Полит.ру, Кремль.орг, КМ.ру, Правда.ру…

Промивка  мізків,  агресія,  перекручування фактів, дестабілізація і формування  негативного  ставлення  до  України  –  неповний  перелік засобів  заради  перемоги.  Адже підписання асоціації між Україною та ЄС пришвидшить економічну та політичну  інтеграцію  України  до Європейського Союзу. За різними оцінками, це може протривати від 5 до 7 років. У Росії стільки часу немає, що й підтвердив посол Росії в Україні Михайло Зурабов, коли зазначив: „ми сьогодні живемо з обмеженим часовим лімітом, і ця особливість в країні, яку я представляю в Україні, дуже добре зрозуміла“.

Олександр Піддубний, журналіст, з 2008 до 2011 рр. – Рада Національної безпеки і оборони України, Київ

„Український журнал“, www.ukrzurnal.eu

Інформаційний культурно-політичний місячник для українців у Чехії, Польщі та Словаччині

№ 1–2 (78), 2013, рік восьмий

Видано у Празі