Чому потрібно ізолювати ОРДіЛО

Блокування окупованих проросійськими терористами територій на сході України дає можливість “інституціоналізувати” кордон з тим тереном. Це, в свою чергу, дає шанс, припинити обстріли України і загибель українців. Адже життя людей не порівняти з неясними вигодами торгівлі з терористами.

Після рішення Ради національної безпеки і оборони про зупинення переміщення вантажів через лінію зіткнення між Україною та окремими районами Донецької і Луганської областей (ОРДіЛО), що перебувають під контролем проросійський терористів, в суспільстві розпочалася суперечка – а чи можна таким чином “блокувати” окуповану територію? Чи потрібно взагалі ізолювати ОРДіЛО?

Чому потрібно ізолювати ОРДіЛО

Одні прихильники торгівлі з окупованими теренами зазначають, що таким чином Україна карає не терористів, а громадян України, які опинилися під окупацією. Інші прихильники торгівлі наголошують, що торговельна блокада ОРДіЛО боляче вдарить по Україні і це призведе до зростання цін, інфляції, знецінення гривні, підвищення тарифів тощо.

Кожна думка заслуговувала би на увагу, якби Україна мала час на роздуми, а на сході не гинули би люди. Однак нинішня реальність така, що відтинання ОРДіЛО зараз є встановленням чіткого кордону між окупованими теренами та Україною, коли будь-який постріл з того боку вважатиметься проявом відкритої військової агресії проти суверенної України – тобто проявом війни.

Більше того, “інтеграція” ОРДіЛО до складу Російської Федерації є ліпшим варіантом для України, позаяк фактично встановлює нові кордони між Україною та РФ, коли знову ж таки, будь-які постріли з того боку будуть проявом відкритої військової агресії проти суверенної України – адже Україну з боку Криму не обстрілюють. Та й “перекидання” ОРДіЛО на плечі Кремля – це додатковий тягар для російської економіки, та мінус викидання мільярдів з українського бюджету.

Так, нинішня влада опинилася перед складним вибором і мусить зважати на наслідки своїх рішень. Однак, влада, що мислить стратегічно, мала би виходити щонайменше з двох категорій:

1) суспільного блага, яке нинішні рішення принесуть в майбутньому для країни і суспільства;

2) моралі, яка їх залишить, а не вляпає в історію України.

Спочатку про мораль.

17 березня ц.р. на Луганщині внаслідок обстрілу терористів ОРДіЛО загинув двадцятирічний Микола Грабарчук. Медіа терористів, як і частина мешканців сходу України, вибухнули неабиякою радістю – “Мінус єщьо адін!”.

Поки терористи казилися від радощів, батьки на Хмельниччині поховали сина. Все, що в них залишилося – це фотографії юнака. Аби до політиків дійшло як це – подивіться на своїх дітей і уявіть, що ваша дитина лежить в труні і її ось-ось закопають. Уявили? Чи про це аморально так писати?

Позаяк для більшості політиків гибель простих людей є порожнім звуком, або статистикою, що порівнювана до смертності від ДТП, можна пояснити інакше – обірвалося не лише життя, а й загинула гілка роду, що могла дати державі майбутніх захисників, генії, митців… Відповідно, втрати для України, як держави, взагалі не піддаються оцінці.

Нинішня лінія зіткнення України з ОРДіЛО постійно та неухильно косить життя найкращих українців – тих, хто не побоявся піти захищати свою Батьківщину. І, схоже, українські владоможці обирають шлях затикання дірок між ОРДіЛО та Україною коштом золотого генетичного фонду. Заради чого? Щоби замість винищених героїв повернути населення окупованих територій? Невже це порівнювано?

Отже, якщо питання моралі звучить – Чи може відбуватися торгівля України з терористами коштом людських життів, сліз батьків і сліз дітей? То питання суспільного блага полягає в тому – яке майбутнє очікує країну, коли її населятимуть люди, які допустили окупацію?

Блокада ОРДіЛО і визнання тих теренів окупованими територіями – це важке рішення і гідне справжніх державників та менеджерів. Адже ясно, що блокада стане величезним ударом по економіці України. Але, з іншого боку, це виклик для економіки, нації та політиків вийти із ситуації сильнішими та згуртованішими. Зрештою, який ефективний менеджер не мріяв про “ідеальний шторм” – важку ситуацію, коли є нагода проявити себе і отримати визнання України. Чи прем’єр Гройсман і президент Порошенко насправді не є “ефективними менеджерами”? Інакше навіщо вони тоді у владі?

P.S.: Якщо хтось переймається тим, що скаже Захід, запропонуйте західним візаві змоделювати ситуацію –  вони керують країною, частину якої відхопили терористи, які щодня вбивають кращих їхніх громадян. Скільки протримаються західні політики у владі, якщо вони домовлятимуться з терористами ціною життів співгромадян?