Чи є створення національного контенту запорукою національної безпеки – ефір на радіо

Чи є створення національного контенту запорукою національної безпеки - ефір на радіоСтворення національного контенту є невід’ємною частиною культурної політики держави. Завданням же  культури є коригування свідомості населення. Натомість, якщо подивитися на нинішній основоположний документ – Стратегію сталого розвитку “Україна-2020”, яким керується нинішня влада і який відповідає Угоді про асоціацію між Україною та ЄС, то питання культури не входить навіть до питань національної безпеки.

Навіть більше – інформаційна політика, яка є похідною від державної стратегії у сфері культури, також не входить до питань національної безпеки.

Крім того, що в Україні немає розуміння щодо важливості культури в житті країни та для її безпеки, схоже, що урядники також не знають з чого почати. Тому короткий лікбез для української влади, якщо вона справді українська, з чого ж почати і що робити?

Перший етап – інвентаризація. В Україні вже 15 років не проводили перепис населення – всупереч Закону про перепис, що зобов’язує до регулярності його проведення. Перепис дав би відповідь на ключові питання – в якій країні ми живемо? Від чого мусимо відштовхуватися будуючи країну?

Є підстави вважати, що Україна є типово моноетнічною країною, де переважну більшість населення складають українці. Натомість владоможці намагаються будувати з України та українців якусь незрозумілу “політичну націю”.

Прості цифри: інтернет містить результати двох останніх переписів населення в Україні – 1989 року і 2001 року. За статистикою, найбільшою етнічною меншиною в Україні були росіяни. В 1989 році їх в Україні було 22,1%, а в 2001 році – 17,3% (8 млн. 334 тис. осіб). Крім того, що їхня динаміка була від’ємна, росіян в Україні поменшало після вторгнення Росії в Крим і на частину Донбасу – на півострові жило 1 млн. 180 тис. росіян, в Донецькій області – 1 млн. 844 тис. росіян, а в Луганській області – 991 тис. росіян.

Якщо ж подивитися на мовну карту за переписом 2001 року, то побачимо, що більшість категорично російськомовних громадян (можна припустити, що йдеться передусім про етнічних росіян) мешкало на окупованих нині територіях України.

Чи є створення національного контенту запорукою національної безпеки - ефір на радіо

Чи є створення національного контенту запорукою національної безпеки - ефір на радіо

Тобто, грубо кажучи, якщо відняти гіпотетичну кількість росіян на окупованих територіях, то в Україні зараз може мешкати близько 4 мільйонів 319 тисяч росіян (якщо врахувати негативну динаміку цього етносу зважаючи на дві революції 2004-го і 2014-го рр., то їхня кількість може бути ще менша). Таке жалюгідне співвідношення росіян, як національної меншини, до українців абсолютно непропорційне нинішній культурній, інформаційній та мовній політиці в Україні.

Отже, коли ми інвентаризуємо етнічний склад, мовні та конфесійні уподобання населення, ми маємо відповідь – для кого будувати Україну і чий менталітет треба враховувати.

Другим, наступним етапом, має стати врахування менталітету українців і, відповідно, прищеплення рис, які відсутні, чи коригування поведінкових пріоритетів. І йдеться про формування норм від самого малечку. Адже зараз в Україні катастрофічно бракує якісного контенту насамперед для найменших дітей. Для них бракує якісних мультфільмів – якась крихта зроблена за часів незалежності, більше лишилося від радянського союзу. Загальний же масив – це або російський мульт “Маша і мєдвєдь”, що насаджує несприйнятні поведінкові моделі, або, наприклад, британський мульт “Свинка Пеппа”, що не враховує психологію українців.

Більше про це я говорив в ефірі Першого каналу Українського Радіо 30 грудня 2016 року в програмі “Тема. Інший погляд”, або ж ефір можна послухати ось тут:

P.S.: Коли писався цей матеріал, дитячий поет та письменник Іван Андрусяк написав у Фейсбук свіжу історію про промоцію “русского міра” для українських дітей компанією Roshen, що належить президенту України. Це свідчить, що розуміння елементарних речей на вищих шаблях влади нема: