Чи є створення національного контенту запорукою національної безпеки – ефір на радіо
Створення національного контенту є невід’ємною частиною культурної політики держави. Завданням же культури є коригування свідомості населення. Натомість, якщо подивитися на нинішній основоположний документ – Стратегію сталого розвитку “Україна-2020”, яким керується нинішня влада і який відповідає Угоді про асоціацію між Україною та ЄС, то питання культури не входить навіть до питань національної безпеки.
Навіть більше – інформаційна політика, яка є похідною від державної стратегії у сфері культури, також не входить до питань національної безпеки.
Крім того, що в Україні немає розуміння щодо важливості культури в житті країни та для її безпеки, схоже, що урядники також не знають з чого почати. Тому короткий лікбез для української влади, якщо вона справді українська, з чого ж почати і що робити?
Перший етап – інвентаризація. В Україні вже 15 років не проводили перепис населення – всупереч Закону про перепис, що зобов’язує до регулярності його проведення. Перепис дав би відповідь на ключові питання – в якій країні ми живемо? Від чого мусимо відштовхуватися будуючи країну?
Є підстави вважати, що Україна є типово моноетнічною країною, де переважну більшість населення складають українці. Натомість владоможці намагаються будувати з України та українців якусь незрозумілу “політичну націю”.
Прості цифри: інтернет містить результати двох останніх переписів населення в Україні – 1989 року і 2001 року. За статистикою, найбільшою етнічною меншиною в Україні були росіяни. В 1989 році їх в Україні було 22,1%, а в 2001 році – 17,3% (8 млн. 334 тис. осіб). Крім того, що їхня динаміка була від’ємна, росіян в Україні поменшало після вторгнення Росії в Крим і на частину Донбасу – на півострові жило 1 млн. 180 тис. росіян, в Донецькій області – 1 млн. 844 тис. росіян, а в Луганській області – 991 тис. росіян.
Якщо ж подивитися на мовну карту за переписом 2001 року, то побачимо, що більшість категорично російськомовних громадян (можна припустити, що йдеться передусім про етнічних росіян) мешкало на окупованих нині територіях України.
Тобто, грубо кажучи, якщо відняти гіпотетичну кількість росіян на окупованих територіях, то в Україні зараз може мешкати близько 4 мільйонів 319 тисяч росіян (якщо врахувати негативну динаміку цього етносу зважаючи на дві революції 2004-го і 2014-го рр., то їхня кількість може бути ще менша). Таке жалюгідне співвідношення росіян, як національної меншини, до українців абсолютно непропорційне нинішній культурній, інформаційній та мовній політиці в Україні.
Отже, коли ми інвентаризуємо етнічний склад, мовні та конфесійні уподобання населення, ми маємо відповідь – для кого будувати Україну і чий менталітет треба враховувати.
Другим, наступним етапом, має стати врахування менталітету українців і, відповідно, прищеплення рис, які відсутні, чи коригування поведінкових пріоритетів. І йдеться про формування норм від самого малечку. Адже зараз в Україні катастрофічно бракує якісного контенту насамперед для найменших дітей. Для них бракує якісних мультфільмів – якась крихта зроблена за часів незалежності, більше лишилося від радянського союзу. Загальний же масив – це або російський мульт “Маша і мєдвєдь”, що насаджує несприйнятні поведінкові моделі, або, наприклад, британський мульт “Свинка Пеппа”, що не враховує психологію українців.
Більше про це я говорив в ефірі Першого каналу Українського Радіо 30 грудня 2016 року в програмі “Тема. Інший погляд”, або ж ефір можна послухати ось тут:
P.S.: Коли писався цей матеріал, дитячий поет та письменник Іван Андрусяк написав у Фейсбук свіжу історію про промоцію “русского міра” для українських дітей компанією Roshen, що належить президенту України. Це свідчить, що розуміння елементарних речей на вищих шаблях влади нема: