CNN/BBC по-українськи?

CNN/BBC по-українськиУкраїнська влада хоче створити свій «аналог CNN або ВВС». Така невизначеність ще на стадії дефініцій (або аналог комерційного світового каналу, або аналог громадського мовника зі світовим ім’ям) досить симптоматична. Якщо люди легко жонглюють моделями телеканалів не бачачи в них різниці – цілком ймовірно, що ці люди не знають, що саме хочуть створити.

Утім, треба віддати належне, наступного дня зі стін Ради національної безпеки і оборони України пролунало уточнення – створюватимуть український державний телеканал іномовлення.

Але наскільки доцільно зараз творити телеканал? До того ж, якщо телеканал використовуватимуть як рупор контрпропаганди російському інформаційному продукту, то тут теж не все так однозначно. Розберу це на складові.

  1. Телеканал. Щоби вивести телеканал на світовий ринок, як свого часу вивели Аль-Джазіру під час боротьби з Аль-Каїдою, треба величезні кошти, менеджмент світового рівня, професійний колектив, чого в Україні немає.
  2. Люди. Йдеться не лише про знання іноземних мов. Це мають бути люди в тому числі й зрілого віку (довіра до молодих облич закордоном невисока), які добре вміють працювати «в полі», дотримуються стандартів та професійної етики, а головне – щоби вміли не лише тримати мікрофон або чіпляти «петличку», а працювати в умовах конвергентної журналістики – вміти швидко знаходити та верифіковувати інфу в соціальних медіа; окрім сюжетів вміти негайно і відповідно до правил пощення дописувати в соціальні медіа; вести блог – бажано не лише текстовий, але й відео; робити подкасти, вміти знімати, монтувати і ще багато чого… Це не фантазія – такий масив вмінь вже стали реаліями журналістської професії на Заході – журналістика вже зараз використовує весь масив наявних інструментів, щоби дійти до якомога більшої аудиторії. Важливо мати на увазі, що йдеться саме про професійних журналістів, а не громадських активістів – останні часто навіть не мають базових навичок обробки та подачі інформації.
  3. Система підготовки кадрів. Фактично йдеться про колектив, де працюватимуть «люди-оркестри» зі швидкою реакцією та відповідними стилем – тобто це те, чим живе сучасна розвинена журналістика в добу інтернету. Багато в Україні зможуть так працювати? Багато в Україні журналістів бодай розуміють про що йдеться? Скільки в Україні «вишів», що вчать журналістів таким навичкам? На жаль, ніскільки. Навіть ті вітчизняні ВНЗ, що мають кафедри «нових медіа» навіть близько не підійшли до моделі викладання дисципліни, як хоча би в Польщі, не кажучи вже про Францію, Британію, Швецію Німеччину чи США (Росія в цьому плані взагалі не варта уваги).

Відтак на який світовий ринок може вийти український продукт, коли засадничо Україна навіть не має системи підготовки відповідних фахівців? Більше того, треба дивитися правді у вічі і не приховувати, що Україна, як держава, нездатна створити і ефективно керувати ресурсом масштабу як «аналог CNN або ВВС», бо не може елементарно дати раду тому, що під носом. Приклад? Будь ласка – найсвіжіший.

21 травня я повернувся з відрядження до семи обласних центрів (Дніпропетровськ, Харків, Запоріжжя, Чернігів, Полтава, Кіровоград, Одеса). Там вів передвиборчий радіопроект, що знайомив слухачів із програмами кандидатів на посаду президента України (на це американський фонд National Endowment for Democracy виділив грант, а Український конгресовий комітет Америки його реалізовував). Передачі йшли наживо (за винятком лише першого ефіру в Дніпропетровську). Мені випала нагода побачити як працюють місцеві радіо, в яких вони перебувають умовах, а також поспілкуватися зі своїми колегами в областях.

Отже, кілька спостережень:

  1. Обласні радіо в системах ОДТРК перебувають здебільшого в незадовільному стані. Вони фінансуються за остаточним принципом, тому не дивно, що на технічне переоснащення просто не мають грошей. Приміщення часто потребують ремонту. Техніка часто ще радянська. Про мовлення в інтернет взагалі не йдеться. Деякі обласні радіо мають FM хвилі, що можна було би використовувати для заробляння грошей, та вони це не можуть робити – Київ не дає. В Харкові обласне радіо взагалі упосліджене – місцеві «князьки» зробили все, щоби не лише забрати в нього FM-діапазон, але й максимально урізати час мовлення. Це при тому, що обласним радіо на місцевих рівнях конкурентів немає, бо «шансони» та всілякі «русскіє радіва» перебувають в іншій системі координат. Дротове радіо, яке найбільше слухають в селах та містечках, систематично і планомірно знищують. Не в одній області чув нарікання – не дай Бог буревій обірве дроти – бо відновлять все… за винятком дротового радіо. А в умовах, коли люди не мають можливості передплатити пресу, саме «брехунець» стає основним джерелом інформації.
  2. «Слухальність» радіо.  Наша програма виходила в прямому ефірі. Десь слухачі були активніші, десь пасивніші, але загалом люди дзвонили на диво багато! Попри запис у Дніпропетровську, після анонсу нашої програми на радіо зібрали цілу пачку питань від слухачів. У Харкові, попри згадану упослідженість радіо, телефон в студію не вгавав. Як зізналися мені в кількох радіокомпаніях, наш ефір став першим живим ефіром за останні кілька років. А дзвінки в студію (інтеракція, що зараз є наріжним каменем розвиненої журналістики) деякі обласні радіо не практикували ще довше.
  3. Люди, які працюють на обласних радіо отримують по 1200-1300 грн./міс. Чи то молодий фахівець, чи то звукоінженер із 30-річним стажем. Але що характерне для працівників всіх вищеперерахованих обласних радіо – вони справжні фанати своєї справи. Адже, погодьтеся, це подвиг технічно забезпечити трансляцію, коли і живих ефірів вже давно не було, і дзвінків до студій давно не практикували, коли приходило багато гостей (а 6-7 осіб – це вже багато для студії, яка в найкращі часи приймала максимум 3-х чоловік). Тобто є людський потенціал, який просто викидається на узбіччя.

Подорожуючи обласними радіокомпаніями, я постійно згадував і розповідав колегам як проходив практику на Радіо Меркурій в Познані (Польща). Колись у Польщі була подібна соціалістична система – держтелерадіо та підпорядковані йому регіональні мовники. Все це було змінене радіокомпанії перетворили на акціонерні товариства – державі залишилося 50% активів, решта – у власності творчого колективу. Варшава не має права диктувати місцевому мовнику що і коли ставити в ефір. Радіо заробляє собі рекламою, там також записують аудіокнижки, радіовистави, пишуть музичні альбоми. Познанські радійники мають сучасне обладнання, що купується за гроші радіо. Також вони ведуть мовлення в інтернеті і не бояться експериментувати та виходити на інші аудиторії

Не має значення, що я наводив приклад про радіо – на українському телебаченні ситуація не краща: ті канали, що у власності олігархів – працюють їхніми рупорами; ті, що в комунальній чи державній власності – в подібній до описаної вище ситуації на радіо.

В Україні, на жаль, нема фахівців, які могли би зробити якісний телевізійний продукт, що став би аналогом «CNN або ВВС». Більше того, в нас нема політичної волі реформувати бодай наявні внутрішні медіаресурси.

Якщо українська влада хоче проривати інформаційну блокаду і успішно протидіяти російській пропаганді, то для початку варто звернути увагу на реалізацію базових речей, про які я писав ще наприкінці березня. Може для когось буде дивно, але зараз у світі король контенту – вже далеко не телебачення. ТБ – це лише частина складної медіамоделі, де своє місце посідають і соціальні медіа, і блоги, й інші типи візуалізацій.

В той час, коли телевізійні ньюз-руми працюють в конвергентних умовах, йти шляхом традиційного ТБ – це ознака застарілого мислення. Тим більше, що інтернет-технології в десятки разів дешевші дорогої і МалоКомуВжеПотрібної телевізійної техніки…

І ще – виходити на світовий ринок із традиційним ЗМІ – це грати на полі Росії. Бо Росія десятиліттями розбудовувала свої інструменти впливу на всьому світі, починаючи від Russia Today, завершуючи купівлею знаних видань про які ніхто й не подумає, що вони мають власника в особі Газпрому.

темники газпрому

Слабка ланка в інформаційно-пропагандистській політиці Росії – нові технології. Йдеться передусім про соціальні медіа. Очевидно, що в Кремлі це розуміють і намагаються виправити ситуацію, але тут Україна, «обкатана» двома революціями, може дати добрячу фору північно-східному сусідові…

Агов, чиновники, хочете «порвати» світ? Краще орієнтуйтеся на Huffington Post!