ЄвроМайдан – що далі?

євромайдан16 грудня принесло багато цікавих подій. Як казав один з героїв Подерв’янського: ітогі подвєдьом…: «Розігнаний Євромайдан у Миколаєві, сфальшовані вибори по Україні, зрив участі української сторони в переговорах з ЄС затриманням Василя Філіпчука, репресії проти активістів, провокації проти Майдану бомжами і п’яними міліціонерами. За цим: затягування часу, болтологія, глузування і вичікування, коли видихнеться/пересвариться #ЄвроМайдан. І дивний український гречкосійський спокій – ніби революція зроблена, а вороги вже “як роса на сонці”.

Що робити? – Йти до кінця та докорінно змінювати чинну владу.

Як? – Так як цього не очікують нинішні політики, а лише так як хоче народ.

Слідування Євромайдану у фарватерах тих чи інших політиків – це втрата суб’єктності Євромайдану. Це те, чого прагнуть його вороги.

Хочеш змінювати життя? – Виписуй свій порядок денний, щоби інші підлаштовувалися під тебе, а не ти під них.

Зараз люди дозволяють втягувати себе в «переговори», в балачки політиків, в колисанки-обіцянки. Більше того, люди втягнули себе в довибори, які проводить режим Януковича. З іншого боку, люди не згадують, що принцип народовладдя в столиці України давно зневажений.

Поки люди слухатимуть владу і «колисальників», режиму Януковича нічого не загрожує – він просто не зважатиме на громадян. Обшуки в активістів Євромайданів, арешти і затримання – це лише квіточки того, як влада паплюжитиме «джерело влади» і кластиме на нього свій великий партіорегіонівський привіт.

Обіцянки тих, ЗКимНеМожнаСідатиЗаСтіл, щодо підписання чи непідписання євро- або митносоюзівських угод, не мають жодного значення – бо для купки загнаних пацюків при владі питання власного виживання – пріоритет. Навіть шляхом знищення будь-кого на їхньому шляху.

Брати владу в свої руки незаконно?

Маячня. Коли люди вперше вийшли на євромайдани, вони керувалися статтею 39 Конституції, що гарантує свободу зібрань. Зараз же чомусь не згадують, що в тій же ж Конституції, набагато вище (стаття 5) зазначено, що «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ» – це суть, а все інше доповнення.

Нерішучість Євромайдану і очікування чогось від когось згори, збоку чи з-за кордону, нищить ідею народно-демократичної революції, що відбувається зараз.

З боку іноземних партнерів Євромайдан отримав підтримку та запевнення в підтримці. Далі ніхто не змінить владу крім самих громадян України.

Народ, як джерело влади, мусить взяти цю владу. Почати зі столиці, бо всі погляди спрямовані на неї. Здасться Київ – не буде революції. Для цього пікетувати всі без винятку «органи влади» та максимально ускладнити їхнє функціонування. Пікетувати якомога більше точок, бо для охорони всіх міліції не вистачить. Постійно нагадувати про себе «правоохоронцям» і виснажувати їх не даючи ані спати ані їсти (до речі, беркут з-під АП зараз спокійно відсипається-набирається сил). Зробити так, щоби в чиновників під ногами «горіла земля» (в цьому повчитися тактиці Демальянсу). Відмовитися визнавати дії та розпорядження нинішньої «влади».

Припинити платити податки цій владі і тимчасово спрямувати кошти на підтримку зміни влади (нічого в цьому поганого нема, адже «смотрящі» від донецьких змогли ж іще у 2010 році спокійно при кожній обласній податковій створити свої рахунки, де відмивали всі потоки).

Створити систему чужий-свій із системою швидкого оповіщення та мобілізації. Спробу швидкого гуртування після розгону 10 грудня трактувати як тренування, вивчити хто і як діяв, та збудувати на основі цього систему швидкого сповіщення, збирання людей та шляхи доїздів.

Ворог, як паразит, роками використовував створені ним же, «законні» механізми, для обдирання народу і країни. Тому спираючись на «закони», на кишеньковий Конституційний Суд, на кишенькову «правоохоронну» та судову системи, люди нічого не звершать – кожен, хто буде проти, буде витягнений з ліжка і запроторений за ґрати.

Час поставити Статтю 5 Конституції над усіма законами, змести погань і заново виписати політичну систему із «захистом від паразита».

Опубліковано в Політика Мітки: , ,
Один коментар в “ЄвроМайдан – що далі?
  1. Огнищанин сказав:

    Все близько до правди. Та правда надто жорстока, аби нею керуватися. Має бути більш людяний вихід, бо усім відомо, що швидкість руху ескадри залежить від швидкості руху найтихохіднішого судна. Люди надіялися, що рух коштів і товарів відбувається в конституційному полі, і коли зрозуміли, що все що твориться руками українців вже не просто спливає в невідомому напрямку, а спрямовується на знищення самого народу – відбулося повстання. Перепрошую, не революція скерована амбітними лідерами, а народне повстання як крик болю. Куди його скерувати? Та, мабуть, нікуди його скеровувати не потрібно, бо народ хоче, щоб його почули і зробили відповідні висновки, от і все.
    Хто візьме на себе сміливість заявити і впровадити в життя волю народу? Саме впровадити, бо то процес у часі, його можна прискорювати на хотіння керуючого, але потім прийдеться вимушено відсапуватися. А можна йти твердою ходою, яка зрозуміла всім і кожному, і постійно вдосконалюватися набираючи обертів, гарно відпочиваючи в місцях досягення проміжних цілей.
    На важкім шляху має бути страйковий комітет з особливим впливом на державні рішення. Щось на кшалт колишніх профспілок, члени якого обираються в працюючих колективах, і можуть збиратися затверджуючи рішення по своїх страйкових вертикалях. То важливо для робітників, бо саме вони створюють додаткову вартість. Робітники вільні від цілі накопичення надприбутків, і можуть працювати аби ціна їхньої важливої продукції була народною, – і такі вільні від бажання гноблення інших люди і мають впливати на державні рішення.
    Все, що вироблене в Україні, чи закуплене тут, чи таке інше, має мати відзнаку “зроблено в Україні”, аби увесь світ мав змогу оцінювати.
    Велика робота нас чекає по прийняттю конституції українського змісту з прив’язкою до раси, нації, кордонів, мови, віровчення. Якби сьогоднішню революцію визнали як конституційний переворот, я був би в захваті, бо таке спонукало би до дійсного подальшого поступу. Нагальність конституційних змін відтворювалася при будь якому намірі зміни влади, і, як ви самі зауважили, грабіжницький політичний устрій дорвався до державної надбудови на основі “дірок” в конституції. Так конституційні зміни розпочалися в 1905 році, продовжилися в 1922, 1936, 1958, 1996 і ще допоки не закінчилися, а це означає ніщо інше як “ненародність” цих змін, на які сам народ махнув рукою, і зайнявся звичними йому справами.
    Категорична заборона на використання найманої праці чужинців. Це спонукатиме всіх українців впрягатися до покращення життя, введе природню оцінку працюючого члена в сім’ях, родині, важливість ствердження себе до власності на засоби виробництва та їх вдосконалення.
    Імпортні митні розпрацювання мають бути цільові по галузях, що потребують внутрішнього розвитку, експорт (вже з відзнакою “зроблено в Україні”)-ні, лише на зниження ціни, навіть за рахунок додаткових зусиль.
    Повна реформа школи.
    Релігійні конфесії приймаються лишень на основі рішень територіальних громад. Переломні часи диктують нам умови релігійної толерантності, згідно з внутрішньогромадськими особливостями. Насаджування чужинської релігії поневолює, а власне віросповідання іще не витворене.

Напишіть відгук