Голлівуд повертає героїв

голлівуд повертає героїв

Source: JD Hancock on Flickr

Старі часи повернулися. Повертаються забуті герої. Голлівуд знову стає на рейки пропаганди, що подарувала світові блокбастери зі Сталлоне, Шварцнеггером, Віллісом та купою вже дещо забутих зірок. Вони постали в часи холодної війни, коли був чіткий ворог, проти якого виходив герой-переможець. Часто йшлося про героя-одинака – він обов’язково в кінці перемагав, когось  чи щось рятував, а головне  карав головного злодія.

Згадайте «Рембо», «Міцний горішок», «Червону спеку» і десятки фільмів, що лавиною пішли до нас після падіння совка у 1991 році. Голлівуд доклався до краху радянської системи чи не найбільше – його фільми діяли на підсвідомість цілого світу ефективніше за рекламу Кока-коли. І йдеться не лише про фільми, де ворогами головних героїв були «совєти» – йдеться, в тому числі, про фільми, де головні герої були уособленнями боротьби проти хаосу та мороку (хоча б Скажений Макс з Мелом Гібсоном), де хаос і морок читалися як антипод західного ладу.

Потім світовий кінематограф, де моду диктував все той Голлівуд, почав змінювати тенденції. Ворога не стало і кінематограф зосередився на інших темах: прибульці, чортівня та інша ахінея. Новий тектонічний зсув почався в голлівудському кінематографі почався з Матриці. Власне, трилогія на своєму прикладі продемонструвала еволюцію Голлівуду: якщо першу частину увічнює стандартна звитяжність головного героя, то третю – смерть головного героя заради життя інших.

Смерть героя – не той кінець, що мав би попит в аудиторії під час холодної війни. Але смерть героя як самопожертва – це той кінець, що спонукає людину змінювати капіталістичну психологію «будь що перемогти» на психологію «допомогти навіть ціною власного життя». Прикладами смерті героя заради інших є фільм  з Віллом Смітом «Я – легенда» чи «Книга Ілая» (насправді є багато й інших тотожних прикладів – бажаючих запрошую до розмови в коментарях).

Самопожертва героя за частого вживання голлівудськими сценаристами швидко би набридла глядачам, тому цей прийом змішали з іншим – «головне не перемога, а участь». Причім цей наратив почали запроваджували від продукції для найменших – згадайте славнозвісні «Тачки», де головний герой Блискавка нехтує перемогою і допомагає старшому товаришу досягнути фінішу. Часто відтак перемога не вимірюється в стандартних поняттях (медаль, приз, гроші) – це дістається противнику героя, та герой отримує набагато більше – визнання і шану.

Також за допомогою кінематографа (хоча насправді йдеться про анімовані стрічки для широкого екрану) впроваджується поняття «кооперативності» – коли вже немає одного головного героя, а вирішальну роль відіграють всі члені групи завдяки своїм унікальним властивостям. Більше того, «Льодовиковий період» або «Мадагаскар» вже декларують, що в одній групі друзів можуть спокійно перебувати і хижаки, і їхні потенційні обіди.

Всі попередньо згадані течії час від часу «розбиваються» фільмами знятими за мотивами коміксів «Капітан Америка», «Сталева людина», «Бетмен», «Робокоп» тощо. Але останнє, радше, є зверненням кінематографа до внутрішнього американського глядача – кінематографічне повернення до 60-х років, коли цілі покоління американців виростали на коміксах (байдуже, що друкованих – просто змінилися носії інформації). Хоча, треба відзначити, фільми-комікси вже заграли навіть філософськими поняттями боротьби добра і зла, та генези останнього, чого свого часу не міг передати папір.

Здавалося, часи класичних героїв часів холодної війни назавжди зійшли зі сцени. Джеймс Бонд (Деніел Крейг) зав’яз в трендовій боротьбі зі світовим тероризмом, коли сценаристи агента 007, як і творці «Викраденої» (Ліам Нісон), не могли визначитися звідки ж ця терористична загроза походить. Брюс Вілліс в своїх героях потихеньку спивався («16 кварталів») чи грав у відверто програшних проектах («Ред», «Парочка копів», «Атака кобри» тощо). Не краща ситуація була в Сталлоне і Шварцнеггера, в яких за шарами ботоксу і гриму вже важко було розгледіти колишніх кумирів.

Відсутність справжнього ворога, яку намагалися компенсувати ерзацом терористів чи інопланетян вже добряче висушила мізки сценаристам: Землю знищували як тільки могли (катаклізми, комети, навіть зупинка планети), сценарії вторгнення на планету напевне перетворилися на алгоритм дій Пентагону в разі аналогічних випадків, вампіри та вовкулаки вже стали звичною частиною маскульту.

Та, схоже, голлівудський кінематограф, як потужна пропагандистська машина, зараз отримав нове дихання. Часи ідеологічної війни повертаються. Власне, цьогорічний фільм «Людина листопада» з Пірсом Броснаном чи «Праведник» з Дензелом Вашингтоном – це початок повернення наративу з чітко визначеним ворогом, і цей ворог – Росія.

Росія бандитська, Росія мілітарна, Росія непередбачувана… Настав час нових сюжетів, а удосконалені спецефекти, які вже не відрізниш від реальності, міцно карбуватимуть в підсвідомості світу образ Росії як загрози для всезагального миру. Тим більше, що агресор і не приховує ворожість до всього світу.

Опубліковано в Політика

Напишіть відгук