Мій коментар для Дойче Веллє
Перед Новим Роком кореспондент Німецької хвилі попросив мене відповісти на питання, що стосуються інформаційної політики України і зокрема призначення Юрія Стеця міністром інформації України.
Сам матеріал побачив світ на веб-сторінці Deutche Welle пізніше – після того, як Кабінет міністрів України ігноруючи думку громадськості та журналістської спільноти ухвалив Постанову про утворення Мінінформполітики.
За посиланням можна почитати й про мою позицію. Однак питань було більше і, відповідно, моїх відповідей також. Тому, аби добро не пропадало, свій коментар у повному вигляді збережу тут:
1) Хто сьогодні потребує в Україні діяльності міністерства інформаційної політики – влада, народ, опозиція? Чи тобі у Польщі не доводилося чути критику з боку поляків на такі ідеї?
Відповідь: Насамперед щодо Польщі – там про це нічого не говорять, бо Україна цікава насамперед тим, що відбувається в АТО, а вже далеко на задньому плані десь видніються політики (до речі, останній візит Порошенка за кількістю і якістю висвітлення в польських медіа був провальним порівнюючи з тим, який інтерес викликають події в Україні).
Про Мінінформ. Потреба в «переформатуванні» інформаційної політики назріла вже давно. Нацрада з питань телебачення і радіомовлення, що часто фігурувала в скандалах з тенденційною видачею ліцензій на радіочастоти; Держтелерадіо, в якому досі залишилися функціонери часів не лише Януковича, але й Кучми і яке взагалі не проводить жодної політики щодо інформування, а лиш витрачає кошти на нікому не потрібні книжки невідомих авторів; розвалена система обласних теле- і радіомовлень, коли на їхніх ресурсах місцеві політики створювали свої медіа – тобто фактично розтягували державну власність і ще дуже багато тривожних тенденцій – ось той спадок з яким Україна має справу в умовах військової агресії. Очевидно, що все це треба або приводити до ладу, або реформувати. Очевидно, що всі мали би бути зацікавлені в якісних змінах, одна зі слів новоспеченого міністра інформації Юрія Стеця взагалі не читається, що він саме так бачить ситуацію. Пан Стець досі не запропонував стратегію чи бодай плану своєї діяльності на посаді міністра – ми лише узагальнено почули, що трьома головними завданнями Мінінформу буде «внутрішня комунікація, інформаційна війна з Росією і протидія кіберзлочинності».
2) Воно може стати засобом цензури? Наприклад того, що відбувається в АТО?
Відповідь: Гіпотетично Мінінформ може стати засобом цензури, адже в контексті створення міністерства політики зазначали його роль як «контрпропагандиста», та й поняття «інформаційна війна» в собі закладає широкий спектр дій, в тому числі обмеження свободи слова.
Що стосується цензури навколо АТО, то вона вже існує. Українське суспільство, на відміну від російського і навіть Заходу, отримує незрівнянно менше інформації про те, що відбувається на терені Антитерористичної операції. На «верхньому», загальноукраїнському рівні, ми бачимо обмежене коло речників, які дають дозовану інформацію, часто це дезінформація, що базується на чутках. На «нижньому» рівні, тобто ближче до АТО, українські журналісти зіштовхуються із прямими заборонами працювати з боку наших військових і цю прогалину, коли відсутні журналісти, заповнюють «громадські журналісти» – волонтери, активісти, добровольці, які найчастіше за допомогою соцмереж передають з АТО інформацію неповну, викривлену, тенденційну – тобто зі всіма вадами притаманними непрофесійним журналістам.
3) Стець – людина президента. Я чув таку думку – Порошенку в кабміні добре мати ще + одну свою людину. Чи теоретично, може це міністерство формувати “позитивний імідж” Порошенка на найближчі роки? Готувати його до 2-ої каденції?
Відповідь: Зважаючи на те, як в умовах фактичної війни проти України пан Стець не сильно поспішає щось робити, складається враження, що насправді його призначення – ввести до складу Уряду ще одного свого міністра – тим більше, що рішення в Кабміні ухвалюються колегіально, голосуванням всіх міністрів. Щодо позитивного іміджу Порошенка, то ситуація неоднозначна – Мінінформ точно не зможе формувати імідж президента всередині країни, бо структура власності наших медіа, плюс функціонування третього сектору просто не дозволять використання держоргану для приватних цілей. Крім того, в Порошенка є власні медіа, які він відмовився продавати незважаючи на те, що він займає посаду президента України. З іншого боку, Мінінформ цілком здатний, і я схиляюся до думки, що саме так і буде, формувати позитивний імідж Порошенка на міжнародній арені – саме на цій ділянці роботи для команди президента зараз «не початий край». Як це робитиме міністерство – важко спрогнозувати, але не виключено, що в цьому питанні Порошенку допомагатимуть його колеги-олігархи.
4) Якщо його створять і навіть дадуть 4 млн грн на роботу , це – мізер у порівнянні з російськими пропагандистами. у чому тоді буде його ефективність? Як контрпропаганда – то слабша набагато.
Відповідь: Нагадаю, що 4 мільйони гривень за умов девальвації гривні в Україні, це приблизно 200 тисяч євро. Важко уявити як за такі гроші можна утримувати апарат міністерства з трьома департаментами, тим більше, що пан Стець запрошував стати його заступником Сергія Лойка – журналіста агенції Ройтерс, який мешкає в США – а «біле» працевлаштування іноземців в Україні обкладається досить високими податками, що фактично в рази збільшує видатки на такого фахівця. Щодо контрпропаганди російських медіа, то це взагалі з області фантастики – це звучить як лобова атака на медіаресурс Газпрому в який вкладено сотні мільйонів доларів і десятиліття праці багатьох тисяч людей. Боюся, що в нинішній ідеї Мінінформу від самого початку закладена неефективність – те, що структура створювалася без чітко визначеної мети і стратегії діяльності цьому доказ.
Олександр Піддубний, голова ГО «Цифрові медіа», докторант (політологія та комунікації, Польща)
