Мистецький Арсенал. Підтексти

IMG_4828 - KopiaВиставка, присвячена до 1025-ліття хрещення Київської Русі, дещо насторожувала своєю прив’язкою. Чесно кажучи, чекав чогось суто церковного і одноманітного. Та побродивши залами, я зрозумів, що автори досягли мети (про яку власне вичитав в інтернеті перед відвідинами), коли хотіли показати характерний мистецький зріз давньої, не такої давньої, та сучасної України.

Так, початок експозиції ніби й був суто церковним, але підібрані експонати з різних музеїв (Волинського, Чернігівського, Львівського…) давали чітке уявлення якою насправді культурно монолітною була пізніша територія Київської Русі. Утім, будь-хто це може побачити на власні очі, тим більше, що робота виставки продовжена майже до кінця вересня цього року, а квиток вартістю 50 гривень не така вже й велика витрата.

Просто поділюся своїми деякими враженнями, що виникали з певних підтекстів.

1

Свята Катерина. Тюрбан на голові виразно вказує на турецькі чи татарські впливи, що було досить поширеним явищем на теренах прикордоння – українського степу. Адже навряд чи дівчина александрійського походження доісламських часів була ревною мусульманкою.

2

Нехай це не сприймуть за блюзнірство, але малюнки з “розкадровкою” страстей Христових – це просто давній комікс.

3

Адже подумати логічно – загальна неписьменність та відсутність друкованої книги стимулювало попит на найшвидше донесення віри до аудиторії. А позаяк статистично більше 80% людей візуали, то у церковній візуалізації віри нема нічого дивного.

4

Цікаво, коли поставали такі сценки, чи теж лунали заперечення, що, мовляв: «Відбувається дебілізація людей! Замість того, щоби тренувати пам’ять і зубрити напам’ять Євангеліє та всі Заповіти, вони спрощують суть!»? Якщо зараз лунають закиди про «таблоїдизацію медій», то, користуючись сучасною термінологією, історія вже знайома з «таблоїдизацією церкви».

5

Пінзель. Дивлячись на експресію його скульптур, просто не віриться, що митець творив з дерева.

6

Та, з іншого боку, із каменя таке різьбити неможливо. Шкода, що липа не така довговічна як мармур!

7

До речі, про мармур. Мармуровий надгробок з Херсонесу свідчить, що під ним спочило багате подружжя. Вони мали і достатньо вина (амфора внизу) і рабів (там само). Та, от халепа, вже навіть не збереглося їхніх імен. Немає вже міста, в якому вони жили, нема вже їхньої країни і сумнівно, що навіть лишилися їхні нащадки. Такий надгробок не завадило би декому тримати при собі. Як постійне нагадування, що навіть накопичення багатства «дітям, онукам і правнукам» не має жодного значення в цьому мінливому світі.

8

Картина Андрія Антонюка «Ім’я тобі – Данило» мене буквально причарувала. Напевне тому, що моя покійна бабуся (світла їй Пам’ять!) так само купала мене в любистку. Зв’язок з дідами-прадідами від народження. Зв’язок віків. Що може бути міцніше?

9

«Сім’я Дмитра Микули». Не знаю ким був той Дмитро Микула, але художник Панас Ярмоленко виклався на всі сто, щоб показати, що в 1933 році чи то родині НКВДиста, чи то військового було незле. Датована тим роком дійсність пашить соцреалізмом. Яблука, кавун, картопля, папіроси в прикуску, вазони на столі (чи, може, то натяк, що в ті часи все ж їли бадилля?), здорові, рум’яні діти… А на тлі – як нова церква і дим із хати. І це влітку.

Та найбільше «тішить» родинний іделічний союз «меча і орала» – чоловіка у військовій формі, якому подає їжу жінка у вишиванці. Насправді, виписуючи іеалістичний соцреалізм, художник досяг найвищого ступеня абсурду, але хто зна – може він цього і хотів?

10

Соцреалізм вимагав іноді серйозних втручань в народні наративи. Наприклад триптих Михайла Дерегуса «Дума про козака Голоту», переробив героя народної думи, який боровся проти татар в… борця проти українських буржуазних націоналістів. Досить символічно виписаний образ: «Прощання», де Голота їде на війну і розлучається з дівчиною; «Перемога» (фото вгорі) і «Повернення», де Голота дивиться на рідне село, що щасливо і безжурно працює на колективних нивах.

Власне, найбільшу увагу привернула «Перемога» – звитяжець Голота над вбитим ворогом. На рукаві ворога – синьо-жовта пов’язка. Ворог лежить в будяках (а де ж йому іще лежати?), лице його відвернуте (показувати боронь Боже!, бо ж буде обличчям того ж українця!), а на тлі картини вгадуються гори. Надзвичайно вчасно виписав Дерегус такий образ – в 1960 році, як останні боївки УПА відступили на Захід. Тай назва триптиху символічна – Голота як відображення всіх лайдаків і всієї голоти, що перемогли в побудові комуністичної України (чи, може, глибокий сарказм?).

11

Навпроти Голоти – Хмельницький, що сидить на коні (як вже знайомо!) над вбитим польським кірасиром. Для балансу шукав картини, де хтось із українців сидить над вбитим москалем, але не знайшов. Напевне, ще не час…

А так – гарна виставка. Навіть трипільські горщики є і шахтарі на полотнах висять.

12

Цікава, одним словом, виставка. Є на що подивитися.