“Не будь запопадливий” – урок перший Тімоті Снайдера про тиранію

Американський історик Тімоті Снайдер про уроки новітньої історії. Популізм, використання принципів демократії для власних цілей, поширення псевдоідей соцмережами – все це становить нову небезпеку для сучасного демократичного суспільства. Вивчення цих уроків запобігає скочуванню в диктатуру. Пропоную реферат першого уроку – “не будь запопадливий” – урок, коли слухняне прислужництво знищує свободу.

Якщо Снайдер звертає увагу на уроки європейські, то я долучаю ще й українські аналогії. Початок циклу ось тут.

"Не будь запопадливий" - урок перший Тімоті Снайдера про тиранію

На авторитарну владу здебільшого погоджуються добровільно – пише Тімоті Снайдер. Люди задумуються чого в майбутньому забажає репресивна влада і готові запопадливо виконувати такі побажання. Схиляючись таким чином, люди сигналізують владі наскільки далеко вона може піти.

Запопадливе прислужництво призводить до політичної трагедії. Спочатку владоможці можуть і не знати, що люди схильні до компромісу щодо якихось цінностей. Новий режим може не мати засобів безпосереднього впливу на громадян. Після німецьких виборів в 1932 році, що створили Гітлерові передумови для формування уряду, а також після чехословацьких виборів 1946 року, коли перемогли комуністи, наступним важливим етапом їхнього становлення був запопадливий послух. Оскільки в обох випадках достатня кількість осіб добровільно запропонувала новим владоможцям свої послуги, то нацисти, як і комуністи, усвідомили, що можуть швидко приступити до повної зміни політичного укладу.

Снайдер нагадує, як Гітлер у 1938 році, після зміцнення своєї влади у Німеччині, анексував сусідню Австрію. Після капітуляції австрійського канцлера, доля тамтешньої єврейської спільноти була визначена запопадливістю австріяків. Місцеві нацисти ловили євреїв і примушували їх чистити вулиці – щоб ті прибрали символи незалежної Австрії. Найважливіше, що люди, які не були нацистами, дивилися на це з цікавістю і втіхою. Маючи перелік єврейської власності, нацисти забирали собі все, що могли. Вирішальним фактором стало те, що люди, котрі не належали до нацистського руху, долучилися до грабунків. Філософ політики Ганна Арендт пізніше згадувала: “коли німецькі підрозділи увійшли в Австрію, а сусіди-гої нападали на єврейські будинки, австрійські євреї почали коїти самогубства”.

Запопадлива слухняність австріяків у березні 1938 року продемонструвала нацистському вождеві нові можливості. В серпні Адольф Ейхман створив Центральне управління в справі еміграції євреїв із офісом у Відні. В листопаді 1938 році слідуючи австрійському березневому прикладові німецькі нацисти організували “Кришталеву ніч” – загальний антиєврейський погром.

1941 року, коли німці увійшли на територію СРСР, СС з власної ініціативи і без жодного наказу розробляли способи масових вбивств. Підлеглі домислили чого хочуть їхні керівники і продемонстрували, що це можливо зробити. Виявилося, що можна більше, ніж думав Гітлер.

На самому початку запопадлива слухняність інстинктивна, безрефлексійна адаптація до нової реальності. Чи такі речі роблять лише німці? Замислюючись на нацистськими злочинами, американський психолог Стенлі Мілґрем прагнув довести, що існує щось таке як авторитарна особистість, яка пояснює вчинки німців. Навіть придумав експеримент, щоб перевірити свою гіпотезу, але не отримав згоду на його проведення в Німеччині, тож вирішив втілити в Єльському університеті. Це було в 1961 році – приблизно тоді ж, коли Ейхмана судили в Єрусалимі за участь у масових вбивствах євреїв.

Мілґрем розповів піддослідним, частина яких були студентами Єлю, а частина мешканців Нью Хевен, що вони битимуть струмом інших учасників під час експерименту, що стосувався навчання. Насправді люди під’єднані до дротів за склом діяли за домовленістю з експериментатором і лише вдавали, що отримують удари електроструму. Коли піддослідні завдавали (у їхньому розумінні) ударів (нібито) учасникам експерименту, які мали таким чином вчитися, то ставали свідками страшних речей. Людей, яких вони не знали і до яких не мали жодного негативу, вдавали пекельні муки – стукали кулаками по склу і показували, що в них болить серце. Попри це більшість піддослідних діяли згідно з інструкціями Мілґрема та збільшували (як вони думали) силу струму аж до моменту, коли жертва вдавала смерть. Навіть ті, хто затрималися перед (розіграним) вбивством іншої людини, виходили з приміщення і не цікавилися станом здоров’я своїх “візаві”.

Мілґрем зрозумів, що у новому оточенні люди демонструють надзвичайну готовність прийняти нові правила. Вони навдивовижу схильні кривдити інших, і навіть вбивати в ім’я нової справи, якщо так їм скаже нова влада. “Я зіштовхнувся з таким великим послухом” – згадував психолог – “ще вже не було потреби повторення експерименту в Німеччині”.

N.B.: Запопадливе служіння режимам – це те, чому українці можуть повчити інші народи. Більшовицька навала на Україну в 1918 році та її успіх був би неможливим, якби не частина українців, що поспішили впасти на коліна перед прибульцями. Голодомори, жертвами яких стали мільйони українців, були б неможливі, якби не запопадливі українці, які ставали його співвиконавцями поруч із московськими зайдами.

Врешті, новітня українська історія демонструє цілий спектр української запопадливості і прагнення заздалегідь прислужитися і вловити звідки дме вітер. Це можна побачити, коли одна частина українців, послуговуються атрибутами агресора – георгіївськими стрічками, чи служінням в храмах московських церков і, таким чином, демонструє свою готовність служити агресору, чи відзначенням радянських свят.

Інша запопадливість – коли українці мовчазно погоджуються на урізання своїх прав – йдеться про збільшення повноважень президента України всупереч Конституції України, бездіяльність низки ключових інституцій, що призводить до скорочування прав і свобод (нелегітимний склад Центральної виборчої комісії, недокомплектований і бездіяльний Конституційний Суд, повсюдне впровадження локальних “муніципальних варт” без наявності відповідного закону, що призводить до створення воєнізованих дружин для місцевих князьків, як це чітко видно на прикладі Одеси і Дніпра і ще багато чого іншого).

Ще інша запопадливість – толерування і мовчазна згода українських інтелектуалів, які ігнорують появу зовнішніх атрибутів “потреби диктатури”. Йдеться про небезпечні пробні заяви на цю тему Надії Савченко (зверніть увагу, які саме медіа розповсюджують цей месидж), появу диктаторських елементів в одязі деяких політиків, або легковажні просторікування, що лише сильна рука наведе в Україні лад. Якщо уважно придивитися, то можна побачити, як ці ідеї ніби іржа поширюються соціальними мережами, за тим проявляються в медіа і пускають там свої метастази.

Вищеперераховані прояви запопадливості вже були в історії різних народів і їхній наслідок був один – зосередження влади в руках авторитарних правителів. Українцям слід вчити як уроки світової історії, так і уроки власної минувшини, інакше розумнішого і цинічнішого януковича країна не переживе.

Опубліковано в Політика
0 коментарів в ““Не будь запопадливий” – урок перший Тімоті Снайдера про тиранію
1 Пінги / Зворотні посилання для "“Не будь запопадливий” – урок перший Тімоті Снайдера про тиранію"
  1. […] Хоча в цьому уроці Снайдер пише про урок нацистської Німеччини для євреїв, та ця історія вчить і нинішніх українців. Попередній урок циклу ось тут. […]

Напишіть відгук