Не соромитися звершень

UAM_Wydzial 009Я зробив це і пишаюся собою – завершив річну навчальну післядипломну програму в Польщі. І надзвичайно вдячний людям, які допомагали мені в моєму навчанні. Насамперед я вдячний дружині, яка порадила (насправді дала копняка), щоби я провітрив голову від того, що твориться в Україні. Щоби позбувся комплексів. Щоби подивився як живуть люди. Повчився чужому.

Сьогодні, коли нам вже вручили дипломи, програмний директор Польсько-Американської Фонду Свобода Радослав Ясінські сказав просту річ: “Про свої успіхи треба говорити вголос і не соромитися цього”.

Тож я хочу поділитися своїм успіхом – сьогодні закінчив Програму Кіркланда (детальніше тут). Дев’ять місяців я вчився в прекрасній Познані, в одному з найкращих університетів Польщі (Університеті імені Адама Міцкевича, детальніше тут). Я вчився на одному з найкращих… ні, на найкращому у Польщі факультеті політології та журналістики (на знімку вгорі, але я ще про нього писатиму згодом).

Якось на фейсбуці Олекса Шалайський досить іронічно відреагував на мій допис про навчання – мовляв, такі навчальні програми, то ледь не відпочинок за чужий кошт. Може для когось і так, але з лекцій, які я відвідував, я зрозумів, що таке людина зі справжніми знаннями (на відміну від більшості наших порожніх позерів).

Найперше я відвідував лекції з “Теорії масової комунікації”. Те ЩО і ЯК там викладають – не порівняти з Україною. Наприклад, більшість журналістів знайомі з базовими правилами журналістики (об’єктивність, неупередженість etc). А чи може хтось сказати звідки вони взялися? Ціла теорія комунікування, що існує зараз, поставала з напрацювань американських, британських соціологів та медіознавців. Але в нас, в Україні (о диво-дивнеє!), теорія комунікування радше пишеться з російських авторів. А російські автори, у свою чергу, передирають (часто без посилань) і адаптовують під “свої” потреби напрацювання…. американців і британців. Яких журналістів може виховати такий покруч?

“Теорію масової комунікації” викладала одна з найвідоміших в Польщі медіознавців професор Дорота Піонтек. Більше того, вона була моїм науковим опікуном (я писав в неї дипломну працю). Я пишаюся знайомством з нею (зокрема, в Польщі вона найвідоміша, хто глибоко займається темою таблоїдизації ЗМІ). В Польщі я познайомився з такою кількістю чудових людей, що останні два тижні провів в зустрічах, прощаючись з ними, щоби обов’язково не раз зустрічатися. Від своїх нових друзів я отримував знання, які ніколи би не отримав в Україні (шкода, що в Україні марнуються роки і багатющі можливості сучасного світу, а деякі печерні викопки досі тягнуть нас на Схід, а не Захід).

Крім “комунікації”, в мене були лекції з Риторики і еристики (мистецтво брехні і маніпулювання), Радіо-майстерня, Візуалізація (про неї вже трішки писав, але писатиму ще), Майстер-клас Гугла, Планування брендингу, Інтернет-журналістика, Нові медіа, Техніки Нових медій, Вступ до реклами, Суспільна соціологія.

В мене було багато відкриттів і я добре провітрив голову. Але найголовніше, що я зрозумів – вчитися треба завжди. Як припиниш вчитися застаріваєш за лічені хвилини. Ось тому й поділюся ще одним досягненням – я пройшов черговий конкурс і влітку поїду на навчання до Літньої євроатлантичної Варшавської Академії (детальніше тут). Діліться своїми звершеннями!