“Неспроможність” Європи

andrzejВ Україні часом лунають образи на Європу, що Україна воює також і за їхню свободу, а вони цього не розуміють. Та, може, варто зрозуміти мотиви та історію європейських сусідів?

“Фінляндія вперше від часів Другої світової війни проведе тренувальні бомбардування” – про це пише американський тижневик Newsweek. Півроку тому, під час одного зі своїх візитів в університет (Польща), я зауважив своєму другу, журналісту Анджею Огуркєвічу (на фото), що Європа під впливом цивілізації втратила спроможність захищати свої життя зі зброєю. І додав, що Україна, яка не настільки “цивілізувалася” як Європа, єдина здатна покласти край російській агресії.

Анджей, зважаючи на пацифізм польського суспільства та відсутність обов’язкової служби в війську, погодився з моєю оцінкою ситуації. Новина з Фінляндії про перші бомбардування за 70 років – це один з доказів забутої, а відтак втраченої спроможності оборонятися. Якщо уявити, що Росія вторгнеться в Фінляндію прямо зараз, то, як ми вже зрозуміли, фіни не зможуть бомбардувати позиції ворога.

Утім, нема сенсу звинувачувати європейців в зайвому гуманізмі – варто зазирнути до історії Європи і зрозуміти їхню логіку. Ерік Гобсбаум в “Епосі крайнощів” звернув увагу на втрати французів і британців під час Першої світової війни (що зрештою вплинуло на рівень спротиву нацистській агресії під час Другої світової):

Французи втратили майже 20% чоловічого населення призовного віку, і якщо долучити сюди військовополонених, поранених, інвалідів і людей зі спотвореними обличчями, які ще довго наочно нагадували війну, то виявиться, що лише один з трьох французьких солдатів пройшов Першу світову війну неушкодженим. Шанси 5 мільйонів англійських солдатів вийти з війни без каліцтв були майже такими ж. Англійці втратили ціле покоління – півмільйона чоловіків до тридцяти років.

Європа, будуючи спільний дім, виробила спільне почуття історичної пам’яті, в тому числі пам’яті за втраченими поколіннями століття тому. Чи захоче в разі чого та ж Франція, чи Британія, чи Німеччина жертвувати своїми громадянами заради чужої країни – питання риторичне. Для нас це означає, що в разі повноцінної російської агресії, Україна сам на сам залишиться з агресором. Даватиме світ сучасну зброю Києву, чи ні – це не матиме великого значення, бо перевага російського війська очевидна, а кількості зрадників серед українців позаздрив би сам полковник Пушкар.

Вищенаписане мало би слугувати певним уроком і для українських владоможців. Перекладати відповідальність за оборону Батьківщини на касту обраних військових чи правоохоронців – мізер в порівняні з масштабами ймовірної агресії. На жаль, Україна як і в історичні часи, стала форпостом Європи перед навалою зі сходу, що відповідає духу війнам ХХ століття (передусім спрямовані проти інфраструктури і мирного населення). Тобто перед Україною постає загроза не лише її державності, а й безпеці кожного громадянина.

Загрози стосуються не лише терористичних атак зі сходу чи півдня. Загрозою також є зростаюча злочинність – вірний союзник терористів і Росії. Така ситуація вимагає від Києва нестандартних рішень, в тому числі щодо “мілітаризації” суспільства. Про що йдеться? Очевидно, що суспільство має право на оборону своїх життів і власності, зокрема із застосуванням зброї – тобто мають бути механізми легального обігу зброї.

Очевидно, що люди мають право бути озброєні як інформацією, так і іншими можливостями для захисту свого життя: за допомогою регулярних навчань з цивільної оборони, проведення безкоштовних занять з теорії і практики виживання, теорії і практики партизанської війни, відповідних уроків в школах і ВНЗ тощо. Хоч Європа не в стані оборонятися фізично, вона має достатньо важливих для України напрацювань, що стосуються координації та організації процесів мілітаризації суспільства, а також розробки контролюючих механізмів з боку держави.

P.S.: Як у воду дивився. Вже по годині після цього допису, з’явилася новина, що Польща створює Федерацію оборонних організацій. Фактично, зважаючи на агресію Росії, Польща почала мілітаризовувати суспільство – з конкретними датами, структурами, цілями. І якщо поляки це вже вирішили зробити, то вони це зроблять.

Опубліковано в Політика Мітки:

Напишіть відгук