Нові медіа як зброя

нові медіа як зброяНові медіа мають унікальні можливості порівняно з традиційними медіа. Вони незнищенні, самовідновлювальні та вірусні за суттю. Завдяки розгалуженій мережі природа вебповідомлення така, що одразу по розміщенню воно стає безсмертним. 

Теоретично можна знищити сайт за допомогою хакерської атаки або закрити радіо- чи ТБ-станцію, але з медіа в інтернеті це нереально – можливості будь-якої держави мізерні з розмірами та можливостями Глобального Інформаційного Простору – знищення інтернет-медіа в одному місці провокує появу кількох нових на іншому (ізраїльтяни під час війни із Хезболла у 2005 році так і не змогли знищити телемовника руху Al-Manar, хоча застосовували масовані кінетичні атаки).

Нинішнє інформаційне поле битви має цілком іншу парадигму ніж у ХХ сторіччі: контроль над інформацією вже ніщо порівняно із ангажуванням/залученням людей в інформаційні потоки.

Nota bene: Для чіткості викладеного – під “новими медіа” мається на увазі класичне визначення всіх типів переказу інформації, що може розповсюджуватися мережею інтернет, а також соціальні мережі.

Нові медіа – з їх множинністю продуцентів інформації, каналів постачання та «вірусною» природою, дозволяє завдавати нищівні удари будь-якому супернику. Інше визначення такої боротьби – “ройова”, коли учасники об’єднані однією метою і цього вистачає, щоб вони діяли в унісон. Така тактика гнучка, часто не має лідерів і невразлива з боку неповоротких систем. Образно кажучи громада – це рій, а система – кулак. Кулаком можна влучити в рій. Наскільки “ушкодження” будуть суттєвими – питання риторичне.

Жоден гравець в часи нових медіа не може перешкодити супротивнику ані сформулювати повідомлення, ані його спожити. Це аксіома.

Нові медіа нині створюють більше інформації, ніж все людство може спожити. Тому ключове значення в боротьбі має увага. Увага найкраще приковується ефективним «інформаційним ангажуванням». Йдеться про використання всіх засобів для впливу на сприйняття і волю ключової аудиторії. В цифровому просторі це означає стати невід’ємною частиною постійних публічних дискусій, в усіх можливих місцях, де перебуває критично налаштована аудиторія. Це відхід від позиції реагування – від ходіння по дебатах, пояснюючи свої дії чи сперечаючись із ворогами – до проактивного ангажування. Проактивне ангажування – це не приєднання до чужих розмов, а творення своїх тем.

«Якщо я можу дискредитувати супротивника, я не муситиму його вбивати».

Одним з найефективніших способів знищити суперника – зробити з нього посміховисько із максимальним розповсюдженням цього продукту (вуличні перфоманси, вуличні театри, «Веселі яйця», комікси, карикатури, інсталяції, пародії тощо). Ворог має бути «кастрований» в очах його ж цільової аудиторії. Коли ворог перетворюється у посміховисько, його цільова аудиторія перемикає свою увагу на продуцентів гумору. А увага – це головне.

Спроби суперника протидіяти новим медіа включають такі важелі як: заборона, дискредитація, «руйнування» повідомлення і/або самого медіа. Фізичні атаки спрямовані проти самих ЗМІ та їхніх представників даремні та помилкові. Ефективною проти нових медіа може бути техніка мережевих атак. Вона складна у плануванні і передбачає створення димової завіси у вигляді оманливих повідомлень або ж повідомлень, що провокують внутрішні сварки та конфлікти між протестантами.

Людська природа універсальна в довірливості та сварливості, тому вкидання відповідного інформаційного бруду – досить поширена світова практика. Протидіяти та стримувати мережеві атаки може кожна людина, яка симпатизує поглядам активістів.

Нові медіа змінили підходи до технік впливу. Дійова особа вже не потребує фізичної присутності серед тих, на кого він хоче вплинути. Актор може впливати шляхом віртуальної присутності, створюючи розголос своєму повідомленню.

Хто не може бути фізично присутнім на подіях (хвороба, травма, дитина і под.), можуть долучитися або до віртуальної боротьби, або до інформування.

Насамперед йдеться про відстеження і спростування всіляких дестабілізаційних інформацій (на кшталт танків, що їдуть на Київ) у соціальних мережах. Буває, що люди помиляються, тому їм можна пояснювати, що вони несвідомо запостили дезу. Бувають і свідомі провокатори. Під час спеціальних вишколів американських військових щодо роботи з новими медіа їх вчать, що аудиторія надзвичайно строката, тому треба постійно на це зважати і творити універсальні месиджі, які були би сприйняті більшістю реципієнтів.

Є й інша модель ведення інформаційної війни, яку продемонстрували ізраїльтяни, коли оголосили про мобілізацію волонтерів для ведення дискусій на інтернет-форумах, коментарях, а також про мобілізацію блогерів (щоправда мало хто згадує, що таку мобілізацію вони оголосили після програшу інформаційної війни з рухом Хезболла у 2005 році). Це просвітницька місія. Така модель придатна для роботи на чужих популярних платформах (наприклад, Slon.RU, Ехо Москви тощо).

Третя модель, що більше стосується соціальних мереж – тотальне блокування. Всі популярні соціальні мережі дозволяють так блокувати користувача, що від його активності не видно й сліду. Такі дії варто робити з користувачами яких нереально ідентифікувати. Позаяк соціальні мережі – це переважно відкритий простір, де люди не ховаються, вичислити тролів неважко. Зазвичай вони не світять своє обличчя (фото або відсутнє, або незрозуміле, або закрите обличчя). Такі користувачі користуються вигаданим ім’ям-прізвищем чи прізвиськом. Часто це свіжостворені профілі.

Інформування полягає в опрацюванні потоків інформації, та продукування нових або комплексних повідомлень. У випадку із новими медіа – передусім конвергентних продуктів, як таких, що збільшують динаміку повідомлення, а отже й привертають увагу більшої кількості користувачів. Крім того, множинність видів інформації (текст, фото, відео, звук) мають свої канали розповсюдження, тож користувач тиснучи на «поділитися» чи «подобається» експонентою допомагає поширенню продукту.

Поширення допомагає також підготовка та переклад повідомлень іноземними мовами – як це почали робити львів’яни.

Нові медіа дозволяють активістам встановити свій вплив на закордонну аудиторію. Для початку треба розуміти, що Західна преса (і не лише) ретельно моніторить сайти, тож історії доходять до споживача. В той самий час, позаяк активісти мають доступ до більшості газет і телебачення за допомогою інтернету, вони також здатні виміряти як їхні інформаційні кампанії виходять в Західних медіа.

А загалом всі, хто може – постіть! Постіть всіма доступними засобами: в Твітері, Фейсбуці, в ЖЖ і т. д. Пост доповнений фотографією, збільшує довіру до повідомлення в рази, пост доповнений відео – в кільканадцять разів. Немає сенсу чекати поки про події повідомить якийсь телеканал, чи якесь ЗМІ. В умовах інформаційної війни кожна людина, яка вміє користуватися соціальними мережами та інтернет-сервісами, перетворюється в канал інформації. Тож хто перший запостив новину, фото чи відео, “того й капці”.

В тактичному і стратегічному вимірі, швидкість має вирішальне значення. Найбільше перепощується, поширюється і множиться перша історія, що побачила світ, незалежно від носія. Чим довше суперник мовчить, тим менше до нього довіри. «В часи інтернету, коли ми намагаємося формувати сприйняття людей, є лише невелике вікно можливостей, аби в нього заскочити, і якщо вирішити не стрибати, то можливості будуть втрачені назавжди».

Окрім того, зволікання з публікацією, трансляцією тощо, дозволяє ворогові фабрикувати матеріали. В часи мобільного інтернету та нових медіа режими вразливі, бо система ухвалення рішення щодо інформаційної політики ієрархічна, а отже забирає багато часу і потребує контролю. Активісти ж оприлюднюють свої історії швидко, бо вони неієрархічні. Децентралізація можлива, бо кожен активіст розуміє як стратегічну мету боротьби, так і суть повідомлення, яке хоче доставити аудиторії.

Далі буде…