Остерігайся однопартійної країни – третій урок Тімоті Снайдера про тиранію

Партії, що змінили лад у своїх країнах і понищили опонентів, від самого початку не були всемогутніми. Утім, вони використали певний історичний момент, щоб унеможливити участь суперників у політичному житті. Тому підтримуй багатопартійну систему і борони основи демократичних виборів. Поки можеш, голосуй на місцевих і загальних виборах. Подумай, щоби балотуватися самому.

Цей урок Тімоті Снайдера є реакцією на вибори в Сполучених Штатах Америки Дональда Трампа. Утім, багаті історичні аналогії роблять цей урок універсальним для інших суспільств. Адже історик витягує історичні приклади з капелюхів різних країн – США, Німеччини, Росії, соціалістичної Чехословаччини. Наприкінці, як завжди, мій суб’єктивний погляд, як варто використати цей урок в Україні, бо ніколи не гріх повчитися у більш досвідченої спільноти. Попередній урок циклу ось тут.

Остерігайся однопартійної країни - третій урок Тімоті Снайдера про тиранію

Томас Джефферсон, ймовірно, ніколи не казав, що “ціна свободи – вічна пильність“, але безсумнівно у його часи так думали інші американці. Сьогодні замислюючись над цією сентецією ми уявляємо себе в ролі шляхетних вартових, які вичікують атаки іззовні – з боку наших ворогів. Себе ж ми уявляємо містом на узгір’ї – такої собі демократичної твердині, що бореться із загрозами з-поза кордону. Однак сенс вислову був зовсім інший: людська природа така, що американській демократії треба оборонятися від самих американців, які надуживають свободами, щоби зрештою їх і закатрупити. Насправді ж думку, що “ціна свободи – вічна пильність” висловив американський аболіціоніст Вендел Філіпс. Ще й додав, що “манну свободи треба збирати щодня, інакше вона зогниє“.

Історія сучасної європейської демократії підтверджує мудрість цих слів; ХХ століття було часом ухвалених з добрими намірами рішень щодо поширення виборчих прав і встановлення демократії. Утім демократичні системи, що повстали після світових воєн – як першої, так і другої – часто падали, коли в результаті поєднання виборів та державних переворотів до влади приходила одна партія. Добрий результат виборів, загальновизнана ідеологія, або ж обидва ці чинники разом швидко схиляли політичних прихильників до зміни політичної системи ізсередини. Коли фашисти, нацисти чи комуністи здобували добрі результати у виборах 30-х чи 40-х рр. ХХ століття, їх наступним кроком були видовища, репресії і тактика салямі – коли вони одна за одною позбувалися наступних верств опору. Їм вдавалося відвертати увагу більшості людей, дехто потрапляв до в’язниць, а ті, хто залишився, були слабкі.

Герой повісті Девіда Лоджа каже, що кохаючись останній раз, не знаєш, що він останній. Схоже і з виборами. Деякі німці, які проголосували за НСДАП у 1932 році, безсумнівно усвідомлювали, що це можуть бути справді останні вільні вибори, але більшість це не усвідомлювала. Деякі чехи і словаки, які підтримали комуністичну партію Чехословаччини в 1946 році, ймовірно знали, що підтримують кінець демократії, однак більшість вважала, що отримає черговий шанс. Немає сумнівів, що росіяни, котрі голосували в 1990 році, не підозрювали, що це будуть останні вільні та чесні вибори в історії країни. Кожні вибори можуть бути останніми – принаймні в житті кожного виборця. Нацисти залишалися при владі, доки не програли світову війну в 1945 році, а чехословацькі комуністи – аж до падіння системи в 1989 році. Сформована після виборів 1990 року російська олігархія функціонує досі, а метою її закордонної політики є знищення демократії в інших країнах.

Чи варто в США вивчати історію тиранії? Напевне так, вважали перші американці, які казали про “вічну пильність”. Створений ними лад мав виправляти результати спричинені людськими вадами, а не лише хвалитися нашою вигаданою досконалістю. Сьогодні, подібно до стародавніх греків, ми безсумнівно боремося з проблемою олігархії, яка щораз стає загрозливішою, співмірно з тим як глобалізація поглиблює різницю в статках. Дивне американське переконання, що фінансування політичних кампаній є ознакою свободи слова, означає, що найбагатші мають що сказати значно більше також біля урн, аніж інші люди. Ми віримо, що нас охороняє розподіл влади, але ми рідко мали справу з такою ситуацію як нині, коли менш популярна з двох партій зосереджує у своїй руці повноту влади, як на федеральному рівні, так і в більшості державних установ. При цьому ця партія має намір проводити політику здебільше всупереч поглядам більшої частини суспільства, врешті часто просто непопулярну, а до того мусить прагнути ослабити демократію.

Наступна сентенція з минулих років американської державності проголошувала, що “де закінчуються щорічні вибори, там починається тиранія“. Чи з перспективи часу ми згадуватимемо вибори 2016 року як росіяни 1990-ий, чехи 1946-ий, а німці 1932-ий? Зараз це залежить від нас. Нас чекає багато роботи щодо ремонту ошуканої виборчої системи – так, щоб кожен громадянин мав один голос однакової ваги, а кожен відданий голос міг бути перерахований іншим громадянином. Ми потребуємо паперових виборчих карток, які не можна підробити дистанційно, але завжди можна перерахувати заново. Таку роботу можна зробити на рівні локальному та державному. Можемо бути певні, що вибори в 2018 році – закладаючись, що вони відбудуться – виявляться тестом американської традиції. Тож мусимо багато що зробити до того часу.

___

N.B.: Цей урок Тімоді Снайдера вчить зокрема двох речей.

По-перше, він привертає увагу до світового контексту в якому посідає своє місце Україна. З одного боку ми маємо російський світ, арабський світ, і взагалі Східний світ з яким нас можуть пов’язувати лише прагматичні взаємини, але аж ніяк не приналежність до них – і про це зокрема свідчить новітня історія. З іншого боку ми маємо Західний світ – світ демократії, де людина та її свобода є найвищою цінністю. Тож цілком природно, що наші устремління спрямовані на захід. І тут українці мають унікальний шанс вчитися на помилках Заходу, аби не потрапити в дві головні пастки. Перша пастка розчарування відсутністю швидких змін і пастка помилкової вседозволеності в умовах демократії, що загрожує демократії.

Про що йдеться? Будь ласка, два конкретні приклади, які дають нам США і сусідня Польща. У першому випадку ми бачимо спроби новообраного президента підважити столітні демократичні традиції заради власних інтересів. У другому випадку ми бачимо узурпацію влади у Польщі правлячою партією “Закон і Справедливість” (більше про це писали французи або ось тут). У випадку США ми бачимо, що зважаючи на потужні інституціональні противаги, Дональд Трамп не досягне своїх інтересів. У випадку Польщі ми бачимо, що попри неймовірні досягнення країни вступу до НАТО і ЄС, інституціальні противаги не встигли зміцніти, відтак країна скочується в однопартійну диктатуру.

По-друге, читаючи слова Снайдера, погляньмо на українську політичну ситуацію. Чи не маємо ми справу з узурпацією влади однією пропрезидентською партією з невеликим рудиментарним хвостом у вигляді Народного Фронту? Адже вже майже другий рік в Україні ці партії згідно із законодавством не мають достатьно голосів для правлячої парламентсько-президентської коаліції. В цивілізованих країнах це призвело би до дострокових виборів, однак в Україні владоможці вперто тримаються за владу страхаючи людей якимось примарним вторгненням Росії в Україну.

Часто лунають думки, що правлячий Блок Петра Порошенка з НФ творять інституції на майбутнє. Але цікаво, як можна творити щось притомне диктаторськими методами?

Часом, коли хворий організм реанімовують, йому переливають кров. Якщо уявити, що Україна – це організм, а демократія – це її дух, то вибори – це критично важлива процедура переливання крові, щоб організм не випустив дух. А якщо демократія жервіє, то виборів має бути більше – щоби погана кров швидше була замінена свіжою.