Пам’ятай про професійну етику – п’ятий урок Тімоті Снайдера з циклу “Про тиранію”

Коли політичні лідери подають негативний приклад, професійна етика зобов’язує діяти відповідно. Важко знищити правову державу без юристів або влаштувати показові процеси без суддів. Авторитарні режими потребують слухняних урядовців, а керівники концтаборів шукають бізнесменів зацікавлених в дешевій робочій силі.

Перед Другою світовою війною особистим юристом Гітлера був Ганс Франк. Після нападу Німеччини на Польщу у 1939 році Франк став генеральним губернатором окупованої території – німецької колонії, де було знищено мільйони євреїв та інших польських громадян. Якось він сказав, що якби всі вироки про страти оголошували у формі друкованих повідомлень, то на папір не вистачило б дерев. Франк стверджував, що право має служити расі, тому те, що є вигідним для раси, є правом. Використовуючи такі аргументи, німецькі юристи почали вважати, що завдання норм і правил – це уможливити грабунки і нищення, а не перешкоджати цьому.

Артур Зейсс-Інкварт котрому Гілер довірив нагляд за Австрією, а пізніше за окупованими Нідерландами, також був юристом. Юристів також було достатньо серед керівників айнзацгруп – спеціальних оперативних команд, які масово вбивали євреїв, циган, польські еліти, комуністів, інвалідів та інших. Німецькі (та інші) лікарі брали участь у жахливих медичних експериментах у концтаборах. Бізнесмени з IG Farben та інших німецьких фірм користувалися працею табірних в’язнів, євреїв у гетто, а також військовополонених. За всім цим наглядали урядовці – від міністрів до секретарки.

Якби юристи діяли згідно з правилом, що страти не можна виконати без процесу, якби лікарі дотримувалися правила, що на досліди потрібен дозвіл пацієнта, якби підприємці підтримали заборону невільницької праці і якби урядовці відмовилися би займатися документацією, що стосувалися убивств, то нацистському режимові було би значно важче скоювати злочини з якими ми його пов’язуємо.

Вільні профспілки мають формувати норми етичного діалогу, який неможливий між окремими представником професії та урядом. Якщо ж представники професії вважають себе групою, що мають спільні інтереси і зобов’язання дотримуватися певних норм, це дає їм впевненість у собі і, в певному сенсі, також і владу. Ми повинні дотримуватися професійної етики тоді, коли знаємо, що ситуація виняткова. Водночас не може йтися про щось подібне, як про “лиш виконання наказів”. Якщо представники вільних професій плутають обов’язкову для них етику з політичними емоціями, вони почнуть говорити і робити речі, що раніше здавалися неймовірними.