Пам’яті Олега Задоянчука

Джерело: Укрінформ

Журналіст Олег Задоянчук присягає на вірність Україні. Фото: Укрінформ

Сьогодні поховали Олега. Журналіста, редактора і просто хорошу людину. Він загинув в зоні АТО під час обстрілу Смерчами. Після похорону його мати просила збирати та фіксувати побільше інформації про Олега. Щоб про Нього пам’ятали. Тож збираю і викладаю, що знаю і пам’ятаю. Якщо в колег будуть спомини, фото чи відео – прошу долучатися і ділитися. Чи на цій сторінці чи на іншій. Головне – не забути і не відкласти подалі десь в шухлядку.

Про смерть

Він не мав бути мобілізованим – мав дуже поганий зір. Та у військкоматі, під час співбесіди, Олег запитав в воєнкома: Якщо не я, то хто? Ніхто не знав, що Олег пішов до війська – лиш подзвонив батькам з потяга вже як їхав на Схід. Його мобілізували 29 серпня, а на 4 вересня о 2-ій ночі російські терористи накрили їхній табір вогнем зі Смерчів. Багато поранених, двоє загинуло: Олег і офіцер. Хлопець, який був біля Нього в останні хвилини Його життя, під час похорону сказав, що спочатку думав ніби Олега контузило і не міг повірити, що сталося…

Табір 12 батальйону територіальної оборони Києва, куди потрапив Олег, тієї ночі розташувався в чистому полі просто неба. Яким чином непідготовлені бійці, які були мобілізовані Міністерством оборони України, опинилися на передовій? Чому непідготовлених людей, оминаючи навчальні табори (учєбки), кинули у вир подій? Адже окопування під час нічлігу та інші елементарні заходи безпеки, що могли би врятувати життя Олега (чи лише Олега?) – це базові правила для будь-якого бійця! Хто за це відповідатиме?

Про життя

Ми працювали з Олегом з жовтня 2003 року до березня 2005 року на проекті Медіа-центр Кандидат. Я там був ведучим і журналістом. Олег був керівником проекту і шеф-редактором. Вже зараз із великим запізненням я розумію, що Олег був редактором від Бога – він керував колективом і творчим процесом так ненав’язливо, що робота ніби текла сама по собі. Згадуючи свій попередній журналістський досвід, я можу назвати два місця праці, де колектив був як велика родина і одне з цих місць – Медіа-центр Кандидат.

Українська журналістика із загибеллю Олега насправді втратила надзвичайного професіонала. Олег вмів слухати. Він системно мислив. Завжди аналізував. Намагався докопатися до суті. Був терплячий до інших. Ніколи не намагався вивищитися над менш досвіченими чи молодшими, хоча його досвіду могли позаздрити багато знаних журналістів і редакторів. А ще він був надзвичайно скромним. Якби хтось подивився збоку на наш колектив, то навряд чи хтось би визначив,  що шеф-редактором був саме Він.

Скромний, в окулярах, невисокий «ботан» (не моє визначення), він раптом виявився сильніший духом за будь-кого, кого я знаю. Олегу було не байдуже – тому він і пішов захищати Україну. Колись я писав про ЄвроМайдан, – що кожна людина, яка на нього прийшла – вже герой, бо перемогла свій страх. Ті, хто пішли на війну – Безсмертні. Олега поховали на Алеї Героїв Лук’янівського військового кладовища в Києві. Пам’ятаймо про Нього.

Фото з профілю Олега Задоянчука в мережі Facebook

Фото з профілю Олега Задоянчука в мережі Facebook

Опубліковано в Журналістика Мітки: , ,
Один коментар в “Пам’яті Олега Задоянчука
  1. leonid сказав:

    115. Промахи військово-політичного керівництва України з початку АТО від нерозуміння суті ворога http://zemlj.blogspot.com/2016/08/115.html

Напишіть відгук