Перець і Lloyd’s List. Зіткнення світів

Perec_LloydУ Великій Британії одне видання йде в інтернет, бо з усіх сил чіпляється за життя і шукає свого місця. В Україні інше видання закривають, бо на ринку не знайшло місця. Дві моделі того, яке продовження може мати журналістика. Дві моделі мислення. Одна – спрагла до життя, інша – спрагла патерналізму. Виживає розумніший.

Символічно, що в Україні майже одночасно збіглися ці дві новини. Перша про те, що найстаріша у світі газета Lloyd’s List вирішила остаточно перейти у цифру і друга про ліквідацію журналу Перець. Дві новини, два світи, два уявлення про сучасну журналістику.

Газеті Lloyd’s List попри поважний вік (279 років) вистачило сміливості прийняти сучасні правила гри і вчасно зорієнтуватися на ринку. Як свого часу це зробила купа видань. Просто працівники Lloyd’s List подивилися і зрозуміли – папір читачів вже не цікавить.

“Червоний перець” зітхав і чекав до останнього. Ніби й не закінчився “совок”, ніби надворі не ринкова економіка, ніби нема інтернету. Ніби “Перцю”, як в старі добрі часи принесуть гроші, а людей зобов’яжуть знову передплачувати видання… Тепер лишилося привертати увагу до свого закриття різними здогадками – чи то комусь потрібне їхнє приміщення чи ще щось.

Насмілюсь припустити, що якби Lloyd’s List заявило про закриття, то ця новина була би актуальна зо пів дня, а саме видання спокійно відправили би до підручників історії журналістики. Натомість щире українське зітхання про закриття “легендарного” видання родом з Радянського Союзу, викликає подив. Хіба що… зітхальники за сумною долею “Перця”, незалежно від віку, такі ж патерналістично-комуністичні любителі небесної манни.