Підказка Лещенку – The New York Times не є еталоном журналістики

Нардеп і колишній журналіст Сергій Лещенко, критикуючи президента і бізнесмена Петра Порошенка, підкріпив свої висловлювання реноме The New York Times – як аргумент перерахував чесноти газети. Підказка Лещенку – The New York Times не є еталоном журналістики і в цьому неважко переконатися.

Як відомо, перед візитом президента України Петра Порошенка в США на Саміт з ядерної безпеки, американська газета The New York Times опублікувала редакторську колонку, де написала про масштаби корупції в Україні.  Петро Порошенко назвав публікацію елементом гібридної війни. Сергій Лещенко це твердження висміяв акцентуючи на професійності американського видання.

Підказка Лещенку - The New York Times не є еталоном журналістики

Твердження перше – якість видання

Як відомо, нині в Сполучених Штатах Америки тривають президентські вибори, де головними претендентами на посаду є “республіканець”, мільярдер Дональд Трамп, який симпатизує Путіну і “демократка” Хіларі Клінтон, яка більш відома своїми симпатіями до України.

Нижче подаю фото газети The International New York Times, що є частиною The New York Times Company, за 3 березня 2016 року. Червоним кольором виділені статті про Дональда Трампа, синім кольором про Хілларі Клінтон і “демократів”.

Підказка Лещенку - The New York Times не є еталоном журналістики
Стор. 1
Підказка Лещенку - The New York Times не є еталоном журналістики
Стор. 4
Підказка Лещенку - The New York Times не є еталоном журналістики
Стор. 5
Підказка Лещенку - The New York Times не є еталоном журналістики
Стор. 9
Підказка Лещенку - The New York Times не є еталоном журналістики
Стор. 12

З 18 сторінок газети, найбільше місце присвячено одній людині – Дональду Трампу. Навіть в розділі “Спорт”, газета примудрилася всунути про нього статтю. Натомість місце Хілларі Клінтон виділили збоку – на першій сторінці, та на сторінці 9, де зібрані “Opinions” (англ. – думки) – рубрика, якою газета демонструє, що відмежовується від написаного.

Якби газета з родини The New York Times була професійним виданням, то журналістська етика передбачала би однаковий доступ кандидатам до шпальт газети. Іншими словами, засилля Трампа – це промивання мізків аудиторії і маніпуляція. Нічого спільного з професіоналізмом це не має.

Кожен журналіст знає чи бодай чув про теорію порядку денного (англ. – agenda setting). Суть її проста – медіа формують думку аудиторії тим, як і скільки пишуть про подію, а також на яких шпальтах чи в який ефірний час ставлять. Пишуть багато – тема актуальна. Пишуть мало – тема неактуальна. Не пишуть взагалі – теми нема. Майже як медвечуківські темники початку 2000-х.

Твердження друге – фінансова успішність газети і професіоналізм

Те, що газета “котується на Нью-Йоркській фондовій біржі, має прибуток 1,5 мільярда доларів” – не має жодного відношення до журналістики. Вихід на біржу і прибутки залежать винятково від менеджерських вмінь і навичок власників газети.

Наприклад, на Нью-Йоркській фондовій біржі котуються акції еротичного журнала Playboy, але це не значить, що він є носієм високої журналістики – це лише наслідок того, що його купують читачі, яким видання подобається.

Твердження третє – наявність Пулітцерівських премій

В Західному світі надзвичайно велика конкуренція і довге життя газети залежить не від нагород, а від вміння продавати контент. Нагороди – це лише бонус, що збільшує капіталізацію видання. Однак ставити “пулітцери” як основну заслугу – це совок, коли успішність газети “Правда” вимірювали державними нагородами.

Очевидно, багато хто чув про кореспондента The New York Times Волтера Дуранті. Він отримав “Пулітцера” за серію репортажів із СРСР у 1932 році, в яких заперечував Голодомор в Україні.

А ось свіжіша історія з пулітцерівським номінантом – в травні 2013 року газета Chicago Sun-Times звільнила всіх своїх фотографів і серед них володаря Пулітцерівської премії 1982 року Джона Вайта. Позаяк він не відповідав сучасним вимогам, то й став непотрібний.

Нардеп Сергій Лещенко, свідомо чи ні, маніпулює аудиторією подібно до своїх об’єктів критики. Тож чим він тоді кращий за них?