Польща: спустошення історичним ревізіонізмом

Польща: спустошення історичним ревізіонізмом
Джерело: Le Monde

Надзвичайно дошкульна передовиця в Le Monde про історичну політику Польщі. Хоча там нема згадок про Волинь, це свідчить, що за Варшавою пильно спостерігають і така політика сприймаються Європою, як політика, що веде до спустошення історичним ревізіонізмом.

Увага! Це переклад французької статті, тому недоречності з точки зору українців лежать на совісті французів.

Проведення чисток – це одна з рис, що властива ультранаціоналістичним режимам з авторитарним ухилом. Це такий тип одержимості. Чистки стосуються як низки вищих державних керівників, правосуддя, так і вищої освіти. Бувають менш чи більш радикальні –по різному. І йдеться не лише про контроль над державою шляхом послаблення інституційних противаг. Вони також хочуть накласти лапу на минуле, переписати його заново, аби витворити іренічну (від іренізм – напрямок в християнській теології спрямований на досягнення згоди між церквами) оду народові – того ціннісного знаряддя, іменем якого надають собі право керувати.

Зрештою, такими є не лише ультранаціоналісти. Комуністи часів СРСР, як в Москві, так і в Варшаві, були чемпіонами із затирання історії – поза конкуренцією щодо фальшування письмових чи фотоархівів. Іронія долі така, що сучасні праві ультранаціоналісти, які перебувають біля керма країни від листопада 2015 року, займаються переписуванням історії настільки обурливо, що це негідно для країни-члена ЄС.

Натхненник цього регресу – морального, інтелектуального і політичного – Ярослав Качинський. Він вождь партії ПіС – Право і Справедливість, який хвалиться, що має безпосередній контакт з Богом, прагне затерти всі труднощі та темні плями в історії Польщі, щоб перетворити її на зразок католицької доброчесності, з усіма потенційними загрозами, які несе така одержимість для демократії.

Затирання ознак антисемітизму

Демократія завжди означає вміння дивитися минулому прямо в очі. Франція добре про те знає: часом довго вагалася, перш ніж на це наважилася. Польща пережила подвійне мучеництво від нацизму і комунізму. Однак пан Качинський прагне витіснити ознаки антисемітизму, які теж тяжіють над історією країни. В цьому його справжня одержимість. Минулого тижня ПіСовський уряд поставив Ярослава Шарка на чолі Інституту Національної Пам’яті. Всупереч всім іншим історикам, Шарек заперечує відповідальність польських цивільних за погром в Єдвабному, містечку на сході країни, де в липні 1941 року загинуло щонайменше 340 євреїв – з них 300 спалили у стодолі живцем. Йдеться про відкидання будь-якої співучасті поляків, навіть опосередкованої в «кінцевому розв’язанні».

Однак історичний ревізіонізм нової влади на цьому не закінчується. Вона наважилася скасувати нинішнє будівництво чудового Музею Історії Другої світової війни в Гданську. Бо для неї війна зосереджується на кампанії 1939 року і лиш одне підлягає поклонінню: ізоляція героїчної Польщі, яку покинули світові гравці. Нічого більше немає, зокрема нема визволення країни росіянами і еміграційне польське військо на радянських землях. Але це ще не все – в реваншистському рефлексі, маніпулюючи архівами, ПіС намагається очорнити репутацію великих поляків – від Леха Валенси до Броніслава Геремка, яким Польща завдячує переходом від комунізму до демократії у 1989 році.

Все це відбувається на тлі захоплення ПіСом державного телебачення і прагнення паралізувати найвищі сфери правосуддя (йдеться прагнення ПіСу взяти під контроль Конституційний Суд і його параліч). В ім’я «вічної Польщі», селянської і замшілої, пан Качинський, мстивий фундаментальний католик, заквашений в ненависті до політичного лібералізму і місцевих проєвропейських еліт, хоче перекувати візерунок та історію власної країни. Але досягає лиш їхнього приниження.

P.S.: Якщо в тексті є якісь огріхи – маякуйте 🙂