Польський фільм Волинь – чергова брехня про українців?
7 жовтня ц.р. на екранах польських кінотеатрів вийде фільм режисера Войцеха Смажовского “Волинь”. За його задумом фільм “має бути мостом, а не муром” – очевидно, що йдеться про складні взаємини українців та поляків в часи Другої світової війни на українських етнічних землях. Утім, останні події в Польщі навколо цього фільму, а також останнє інтерв’ю режисера найвпливовішому виданню “Polityka”, ставлять під сумнів щирість намірів Варшави. Нижче викладені факти, швидше, свідчать про те, що польський фільм “Волинь” – це чергова брехня про українців.
Отже, до презентації фільму “Волинь” Варшава підійшла ґрунтовно. Ще 14 вересня відбулися перші сеанси фільму, на які головним чином запросили польсько-українські подружжя. Крім глибоко емоційного впливу на глядачів про фільм годі дізнатися щось більше. Утім, більше можна дізнатися з допрем’єрного показу фільму на фестивалі в Гдині 19 вересня ц.р.
Допрем’єрний показ фільму “Волинь” відбувся для обмеженого кола польських журналістів і перші відгуки вже дають уявлення, що очікує на глядача. Ось що пише журналіст польського телеканалу TVN Шимон Ядчак: “Першу версію Волині Смажовського скоротили на 40 хвилин, бо люди мліли від жорстоких сцен на контрольних сеансах”.
А ось що пише журналіст правого тижневика “Do Rzeczy” Пьотр Семка: “Волинь – повернувся з сеансу. Фільм, який мусив повстати, бо поляки мусять розповісти світові ту страшну правду. Але українці не готові до цього фільму”.
Або ще думка Пьотра Сквєчіньского, публіциста правого тижневика “wSieci”: “Подивився Волинь. Фільм шокуючий, величний і страшний. Сказати, що прибиває до крісла – це не сказати нічого. Організатори взяли з нас обіцянку, аби ми ще пару днів його не рецензували докладно. Відповім лише на одне, часто озвучене побоювання. Тож творці фільму зробили все і всіляко перестрахувалися, аби злагодити враження, що вони мали антиукраїнські наміри. Сюжетні гілки польського внеску (до 39 року) для існування “добрих українців”, а також жахіття польської відплати були експлуатовані до межі можливого. Може навіть поза ці межі”.
Тобто зрозуміло, що А) фільм “Волинь” переповнений кривавими сценами, Б) польська “страшна правда” світові вже вказує про які жахи йдеться і В) попри реверанси в бік українців, глядач бере в лапки словосполучення “добрі українці”.
Всі ці твіти і фейсбук-дописи живуть не лише у соцмережах – вони упорядковані у відповідні новини, що обростають відповідними коментарями ось тут, чи ось тут.
Власне, більше про волиньську фільмопрем’єру року розповідає свіже інтерв’ю режисера Войцеха Смажовського найбільш впливовому в Польщі тижневику “Polityka”. Позаяк інтерв’ю доступне в платній версії видання, наведу лише деякі витяги з одкровень режисера і журналіста видання.
1. Смажовський мав особисті причини для зйомок фільму “Волинь”, оскільки “виховувався на Підкарпатті” і “наслухався про бандерівців”. Крім того, його батько народився в Бориславі, що на Львівщині, “а його батьки мусили (тут і далі підкреслення мої – авт.) знати, що діялося на Волині в 1943 р. і що за хвилю мало бути в них. В 1944 р. переїхали на Підкарпаття, втекли перед різаниною”. Тобто батьки мусили знати, але достеменно невідомо чи знали, а логіка, коли 1944 року тікають перед “різаниною” 1943 року дещо… дивує.
2. За Смажовським Волинь стала “дослідним полігоном українських націоналістів” – тобто простором, де націоналісти вправлялися в забиванні поляків. І в цьому режисер цілком щирий – він вважає, що показує людям правду, бо для нього головна причина “геноциду на Кресах” – “захоплення українців радикальним націоналізмом”. Як доказ цієї тези Смажовський цитує Декалог українського націоналіста: “пункт сьомий Декалогу українського націоналіста: “Не завагаєшся виконати найбільшого злочину, якщо цього вимагатиме добро справи”, і пункт восьмий: “Ненавистю і підступністю прийматимеш ворогів Твоєї Нації”. Націоналізм Донцова визначав, хто є ворогом, а наслідком того була “кривава неділя” (натяк на так звану “криваву неділю на Волині” – 11 липня 1943 року, коли за твердженнями польських істориків “українські націоналісти одночасно атакували 99 сіл з поляками”).
Утім Смажовський приписав українськам націоналістам неіснуючі заповіді – наведені ним пункти взагалі не містять слів “злочин” чи “підступність” і в оригіналі звучать так: “7. Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи. 8. Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації”.
3. Зрештою, нічого дивного в поглядах Смажовського нема, оскільки розповідаючи про місце “волиньського геноциду” в світовій історії він повторює статтю “геноцид” з польської вікіпедії.
Природно, що така таблоїдизація мозку режисера була відображена у його фільмі “Волинь”, а фільм вже далі труїть інші мізки. Як ось журналіста тижневика “Політика”:
“Для чого поляків не виганяли, а вбивали?” – питає в режисера автор “Polityka” Януш Врублєвскі, який схоже, теж подивився фільм. І після страшилок режисера про розітнуті животи вагітних жінок та посаджених на тини дітей продовжує: “В фільмі це звірство ніби закодоване в язичницьких обрядах та східніх ритуалах. Обрізання коси молодій, забава з киданням палаючих снопів сіна на весіллі – це все пізніше повертається в формі кошмару”. Все, історія закільцювалася – українська дикість і націоналізм призвели до “геноциду” поляків, що й треба було показати глядачеві.
Підсумовуючи. Розбурхування в Польщі антиукраїнських настроїв навколо “волинської різанини” і “геноциду поляків від рук українських націоналістів” не вщухає. Українська влада повинна надзвичайно уважно ставитися до того, що діється в її західної сусідки. Волиньська ухвала 22 липня 2016 року свідчить, що Варшава переслідує свої політичні інтереси і вони далеко не дружні щодо України. Києву час зайнятися польською тематикою, поки не буде пізно – тим більше, що поле діяльності надзвичайно велике. В згаданому інтерв’ю для “Polityka” Войцех Смажовський визнав, що переважна більшість поляків відмовлялися фінансувати його фільм, коли дізнавали про що він. І це свідчить, що переважна більшість поляків не йде на повідку купки тимчасових варшавських політиків, які заради тимчасових дивідендів ладні вкрай зіпсувати стратегічні взаємини з близькою і перспективною сусідкою.
