Про Ганапольського, “жопу” і журналістику

merkuryВ липні 2014 року мене запросили в якості гостя на Громадське радіо. Тема стосувалася журналістики і під час ефіру зателефонувала слухачка, яка поскаржилася на ведучого радіо “Вєсті” Матвія Ганапольського. За її словами, вона поставила незручне питання, яке розлютило ведучого. Тож Ганапольський образив слухачку.

Я порадив жінці назавжди вимкнути радіостанцію “Вєсті”, яка дозволяє ведучому так ставитися до слухача, а поведінку Ганапольського назвав не відповідною професії журналіста. Вчора, 28 жовтня, ведучий радіо Вєсті знову відзначився і послав слухача “в жопу”.

Ексцес Ганапольського і наступна реакція українського суспільства на таку поведінку досить красномовні: більшість плеще в долоні, що “Ганапольський послав ватника”, а частина аудиторії радісно проголосила, що Ганапольський подав їм майстер-клас. Очевидно, що така модель поведінки Ганапольського стане дороговказом, що, в разі чого, слухача/читача/глядача можна посилати “в жопу”.

Коли я навчався в Польщі і писав там дипломну роботу на тему “Радіо в інтернеті”, за приклади роботи станцій я брав діаметрально протилежні практики – “Ехо Москви” і радіо “Меркурій” в Познані. Про практики “Еха” я дізнавався з праць Ганапольського. Про роботу “Меркурія” – безпосередньо під час стажування (між іншим, фото в титулі – катання на лижах в Познані, які радіо організовувало в рамках зустрічі радійників зі своїми слухачами).

Шеф-редактор радіо Яцек Церкаськи пояснив мені в чому різниця між західною радійною школою і радянською, спадкоємницею якої є “Ехо Москви” та вихідці з СРСР Вєнєдіктов і Ганапольський:

Західна школа спілкується з аудиторією, що передбачає встановлення двостороннього рівноправного зв’язку. Кожен слухач – це прибуток для радіо. Боронь Боже йому хамити. Адже засадниче правило поширення інформації дуже просте – негативні новини набувають більшого розголосу, ніж позитивні і зупинити міжособистісне поширення інформації ображеним слухачем – дорого.

Водночас, радянська і пострадянські школи надають слухачеві інформацію в односторонньому порядку – від ведучого до аудиторії. Грубо кажучи, ведучому байдуже, що каже слухач – той йому потрібен для фону, для “масовки”.

Пишучи це, я пригадав спогади Ганапольського про початок становлення “Еха Москви” і як їм докучали порадами слухачі. Після чого радійники… послали слухачів куди подалі. Нічого не нагадує? Минули десятиліття, а норми поведінки лишились старі.

Ставлення ведучого до аудиторії як до маси, де втрата одного елемента не є критичною – це не лише відблиск “совка” – це ще й ознака присутності брудного чи непрозорого капіталу в медіа. Адже це на Заході радіостанції трусяться над кожним слухачем, бо медіа – це бізнес, тож чим більше слухачів, тим більша зарплатня в ведучого.

Приклади з Ганапольським свідчать, що йому байдуже радіо як бізнес, бо він знає, що безвідносно буде слухач чи ні, він все одно отримає зарплатню. Позаяк власник “Вєстєй” толерує поведінку Ганапольського, отже йому також байдужа аудиторія як вірогідне джерело прибутку.

Немає значення правий чи неправий був слухач, якого Ганапольський послав “в жопу”. Має значення, що така поведінка:

  • не відповідає професії журналіста, який повинен залишити всі свої особисті емоції вдома;
  • це “совок”.

В часи Web 2.0, наріжним каменем сучасних інтернет-медіа є інтеракція – тобто коли медіа чує і дослухається до своєї аудиторії, а аудиторія платить взаємністю. Якщо українці обирають модель Ганапольського, вони відмовляються від погресу.

Повертаючись до радіо “Меркурій”, як би поступили на місці Ганапольського поляки? Радійники власноруч написали програму для відсікання неадекватних слухачів (буває, що телефонують психічно хворі чи лайливі люди) – в студії ведучі бачать на екрані комп’ютера номер телефону і після дзвінка позначають слухача відповідним кольором. Таким чином вони формують свою базу. Зелений колір – слухач цікавий і можна сміливо брати трубку; жовтий колір – слухач може щось утнути – якщо нема дзвінків, можна взяти слухавку на свій ризик; і червоний колір – трубку брати не можна.

Серед медійників часто лунає теза, що в часи війни журналістики немає – її заступає пропаганда. Але в арсеналі пропаганди є також такий ефективний інструмент як замовчування. Тож чи не краще ігнорувати неадекватів?

Опубліковано в Журналістика
Один коментар в “Про Ганапольського, “жопу” і журналістику
  1. Любов сказав:

    «Нема значення, правий чи неправий був слухач», (а він МАВ РАЦІЮ!), важливо, що т. зв. журналіст повівся не по-журналістському, не по-людському! Його, перевертня, путлерівського прихвостня, треба негайно вишвирнути з НАШОЇ радіостанції і притягнути до відповідальности за образу НАШОЇ МОВИ, НАШИХ ГРОМАДЯН і УКРАЇНИ!

1 Пінги / Зворотні посилання для "Про Ганапольського, “жопу” і журналістику"
  1. […] треба з нею поводитися. Та російський підхід полягає у зверхньому ставленні до людей, тоді як на Заході наріжним каменем є […]

Напишіть відгук