Російська світова інфовійна. Частина 1

Варшавський Центр вивчення Сходу після окупації Криму Росією опублікував аналітичну працю “Анатомія російської інформаційної війни”. Вона доступна двома мовами: польською і англійською. Якщо комусь нелегко прочитати 31 сторінку тексту, то подаю переказ.

Йтиметься передусім про речі, які були цікавими мені як людині, яка має справу з інформацією. Забігаючи наперед зазначу, що праця цікава не лише глибиною аналізу, але й представленням читачу масштабів інформаційних воєн, що веде Росія.

Це важливо, бо багато людей в Україні вважають, що Росія часто програє Україні в інфовійні – ніби варто зробити якийсь вдалий допис в соцмережах, вірусно його розповсюдити по закапелках українського сегменту фейсбуку, і Кремль вже переможений. Та світ набагато складніший.

Отже, “Анатомія російської інформаційної війни”. Позаяк йдеться не про літературний переклад, то будуть примітки, які я відповідно позначатиму.

Для початку вступні Тези аналізу:

• Російська теорія інфовоєн вибудована як противага західним концепціям воєн нової генерації. Заодно вона слугує обґрунтуванню необхідності “війни з війною інформаційною проти Росії”. На практиці інформаційні битви чітко посилаються психологічні війни, що велися за часів СРСР, а також до випробуваних в той час технік впливу на масову свідомість та керуванням суспільством.

• В геополітичній доктрині інформація є небезпечним знаряддям: це зброя одночасно дешева, універсальна, з необмеженою дальністю враження, легкодоступна, здатна без проблем перетинати кордони. Війна інформаційна та її крайні форми – війни інформаційно-психологічні і мережеві, є засобом для досягнення цілей державою в політиці міжнародній, регіональній і внутрішній. Заслугою головних представників геополітичної думки є, з одного боку, популяризація цієї теми, з другого боку – особиста участь в веденні інформаційних воєн в якості лідерів думки. Зокрема це стосується головних представників двох геополітичних шкіл: Ігоря Панаріна і Олександра Дугіна, академічних викладачів, які виховують молоді покоління геополітиків.

• Геополітика надає ідеологічні підстави для ведення інформаційних битв. На противагу ідеології лібералізму, пропагує “неоконсервативне постліберальне царство (…), що бореться за справедливий багатополюсний світ, оберігає традиції, консервативні цінності, справжні свободи”. “Російська євразійська цивілізація” є протиставленням “атлантичній цивілізації під керівництвом США”, яка нібито прагне демонтувати російську державність і захопити владу над світом. В контексті змагання цих цивілізацій пояснюється також українська криза, а отже необхідність анексії Криму.

• Стратегія інформаційного змагання Росії з Заходом – це наслідок розвитку інформаційної геополітики з кінця 90-х рр. минулого століття, а також послідовної політики зміцнення держави, створення науково-дослідницького, організаційного, медіального, дипломатичного, суспільного потенціалів… Все це служить цілям як внутрішнім (мобілізація суспільства), так і зовнішнім (відновлення російського впливу над радянським простором, домінування РФ в Євразії). Сприятливими для цього чинниками є російськомовний інформаційний простір, а також діаспора, що легко піддається впливу Кремля.

• Менш піддається впливу російської пропаганди громадська думка на заході, хоча й тут вона отримує резонанс (прим. – Аналітичний звіт побачив світ ще в травні 2014 року, тому таких подій як в Іспанії, коли місцеві студенти побили до коми українця, ще не було. Власне, таке брутальне побиття свідчить, що авторка звіту недооцінила силу впливу російської інформаційної зброї). Слід розуміти, що інформаційна агресія Москви лише посилюватиметься: на інформаційних бойовищах Росія почувається базкарно, більше того, вона постійно модифікує і вдосконалює свої технології пропаганди, враховує в своїй діяльності нові медіа-знаряддя, запроваджує інновації в свою діяльність в соцмережах і под.

 Далі буде…