Що таке блог?

Продовження майстер-класу “Техніки нових медіа”, який я вів на запрошення компанії KPMG. В цій серії йтиметься про блогерство. Що воно таке? З чим його їдять? Переваги і недоліки блогів.

На відміну від Заходу, де блогерство має певні критерії, в Україні воно хаотичне – в тому числі завдяки хибному розумінню блогерства. Тож, на початку – загадка: що об’єднує наступні три сайти?

Перший сайт – це Haffington Post. Сторінку створили в 2005 році і вже за два роки вона була визнана однією з найвпливовіших в США, а в 2012 році потіснило CNN на американському ринку онлайн-ТБ:

blog_huff

Другий сайтMashable. Теж створена в 2005 році сторінка має нині майже 6 мільйонів фоловерів в Twitter і три з хвостиком мільйона фанів у Facebook:

blog_mashable

Третій сайтJestem Kasia. Створена в 2009 році однією дівчиною, сторінка розповідає про моду, що дозволяє власниці незле заробляти:

blog_jestemkasia

Попри те, що ці сторінки виглядають як солідні інфоресурси, всі вони є блогами.

Оминаючи сухі дефініції, блог – це інтернет-відбиток людини. Те, чим людина живе і як вона мислить. Джил Волкер Реттберг в своїй книжці “Блогування” зазначив, що аби зрозуміти блог, його треба читати регулярно і порівняв це зі стеженням за перипетіями серіалу. Розвиток блогів почався ще наприкінці 90-х рр. ХХ ст. і їх вважають “прадідусями” всіх сучасних соціальних мереж. “Старість” цих “прадідусів” аж ніяк не означає, що блоги – це минуле. Навпаки.

На відміну від журналістики, де треба дотримуватися балансу думок і неупередженості, блоги – суб’єктивні. Саме тому їх полюбляє читати значна кількість людей. Стандартно повноцінним блогом на Заході вважається окрема інтернет-сторінка, яку регулярно веде блогер (для нормальної індексації пошуковими роботами достатньо дописувати до блогу двічі на тиждень). Однак, є багато безплатних сервісів, що пропонують на своїх платформах будь-кому вести свою сторінку (Blogger від Google, WordPress і ще багато інших).

В Україні найпопулярнішою блоговою платформою залишається LiveJournal. Створена наприкінці в 1999 році, вона неабияк поширилася на пострадянському просторі, що добряче здивувало її американських засновників. Можливо, LiveJournal отримав на наших теренах таку популярність, бо за своєю структурою нагадує щось від Радянського Союзу – велику комунальну квартиру, де кожен знаходить свій куточок чи свою політичну кухню, аби побазікати.

Захід же ж більше орієнтується на капіталістичний індивідуалізм – окремі веб-сторінки, бо вони структуровані, можна одночасно розміщувати різні типи інформації (конвергентні матеріали), такі дописи індексуються пошуковими системами, плюс їх легко можна відшукати в архіві – що нереально зробити з дописами в соціальних мережах.

Також блоги можуть бути складовою (опцією) існуючих веб-сторінок. Наприклад, згаданий вище Huffington Post “розкрутився” завдяки розміщенню блогів зірок американської політики і шоубізу – цікаво, що зірки не отримували за це не гроші, а “престиж”. В свою чергу, це дозволило капіталізувати Huffington Post настільки, що в 2013 році видання купив американський телекомунікаційний концерн AOL за 315 мільйонів доларів.

Подібна політика, коли видання збільшують свою капіталізацію за допомогою блогів відомих осіб, не унікальна і також притаманна Україні. Наприклад, Українській Правді. З іншого боку, нагода увійти в пул блогерів шанованих видань підкреслює й вагу дописувача – недаремно свого часу одіозний Вадим Колєснічєнко вимагав від тієї ж УП відкрити  блога на тій підставі, що він став депутатом ВРУ. Втім є й зворотній бік медалі блогерства по-українськи, що продемонструвала все та ж Українська Правда. Йдеться про закриття блогу журналіста Олександра Дубинського. До слова, УП “відзначилася” не лише з блогом пана Дубинського, а й з низкою інших журналістів (і не так публічно).

Ведення персонального окремого блогу вимагає певних нескладних навичок. Адже їм самим доводиться визначати як виглядатиме їхня сторінка (і це відрізняє класичних блогерів від згаданих LiveJournal-у чи УП) і як регулярно вона наповнюватиметься. Блогерам бажано мати розуміння, щодо “трьох китів” сайтобудування: зручності, конвергенції та інтеракції, а також базові знання технік нових медіа – про що, власне, я й пишу на своєму блозі.