Що таке Нові медіа?
Термін “Нові медіа” з‘явився в 60-х роках 20 ст. Його головними характеристиками називали: взаємопов‘язаність, доступ індивідуальних користувачів (які можуть бути як отримувачами, так і виробниками інформації), інтерактивність, багатство способів їх використання, а також відкритість, всюдисущність, часова невизначеність та делокалізація. (Д. Маккуайл)
А ось початки епохи нових медіа пов‘язують з поширенням персональних комп‘ютерів, супутникового телебачення та відео. (Я. Скшипчак) Та окрім того, що нові медіа, головним чином, відносять до технік переказу візуального та аудіовізуального, до них зараховують і позамоніторові способи переказу (раніше це були телефакс і мобільні – не плутати зі смартфонами).
В теорії медіа немає однозначного визначення чим є нові медіа. З одного боку, вважають, що головним чинником їх становлення є телебачення. З іншого боку, при спробах класифікації вказується, що до нових медіа треба застосовувати критерій носія та інтерактивності – тобто активної участі отримувача інформації з використанням електронних пристроїв. В цьому світлі єдиною новою технологією буде Інтернет.
Відповідний концепт нових медіа представив Лев Мановіч у своїй вже класичній праці Мова нових медіа. Згідно з його твердженнями, нові медіа – це аналогові медіа конвертовані в цифру. Ось схематика його умовиводу:
- книжка мала тільки одну ознаку культурної комунікації – масовий друк (дистрибуція);
- фотографія мала тільки один вид культурної комунікації – нерухомий образ;
- комп‘ютерна революція змінила всі етапи комунікації, в тому числі: збір даних, перетворення, переховування і дистрибуцію, також змінила тексти, нерухомі та рухомі образи, звуки і просторові конструкції;
- мова комп‘ютерів – це мова цифрових даних, отже перенесення традиційної книжки чи фотографії на мову цифрових даних, надає книжці чи фотографії нові можливості.
Мановіч уникав вживання таких слів як інтерактивність чи гіпермедіа і замість них запропонував власний список з п‘яти характеристик:
- цифрова форма – об‘єкт нових медіа може бути описаний математичною мовою, до ного можуть бути застосовані алгоритми (наприклад, застосовуючи відповідний алгоритм, усуваємо шум зі знімка);
- модульність – об‘єкт нових медіа складається з незалежних частин аж до рівня “атомів” (наприклад, пікселів), що дозволяє робити з об‘єктами будь-що;
- автоматизацію – наприклад, введений і збережений алгоритм обробки фотографії у графічному редакторі Photoshop дозволяє одну і таку ж операцію робити з безмежною кількістю знімків;
- варіаційність – предмет нових медіа не є чимось непорушним (наприклад, з однієї електронної карти можна творити безліч шарів із новими елементами);
- транскодування – можливість перетворювати медіа на комп‘ютерні дані, а також міняти/кодувати його з одного формату на інший.
З новими медіа найчастіше пов‘язують Інтернет, бо на противагу традиційним медіа він слугує не лише продукуванню і розповсюдженню – Інтернет допомагає їх перетворювати, обмінюватися ними, зберігати їх.
Сам Інтернет також довгий час претендував на те, щоб його визнали за медіа. Це обґрунтовувалося хоча би виходячи з кількості його користувачів та динаміки його розвитку. Так, наприклад, вже у 2000 році 95% публічних шкіл США мали доступ до Інтернету. Для того, щоби сягнути 60-ти мільйонної аудиторії радіо потребувало 30 років, телебачення – 15 років, Інтернету – 3 роки. (М. Кастеллс)
Канонічну Мову нових медіа Мановіч написав ще у 2001 році. Очевидно, що тоді автор прив‘язував свої дослідження до реалій кінця 90-х минулого століття. Тому вся його робота присвячена головним чином Інтернету, де головним робочим місцем в процесі створення нових медіа є комп‘ютер. Утім, з розвитком мобільних технологій, будь-який пристрій, що допомагає створити текст, звук, фото, відео, а потім дозволяє це поширити чи відредагувати, стає центром продукування нових медіа. А, відповідно, кожен власник цього пристрою є вже новим учасником процесу творення нових медіа, які дедалі частіше називають просто – медіа.