Що таке постполітика? або Чому і як переміг Зеленський?

Постполітика це те, що приходить на заміну класичній політиці. Вона проголошує кінець великих ідеологічних суперечок. На звалище історії йдуть традиційні інструменти класичної політики, як наприклад преса і дебати. В якомусь сенсі політика повертається до своїх витоків – часів грецьких полісів.

Що таке постполітика? або Чому і як переміг Зеленський?

Із поширенням «нових медіа» та соціальних мереж політик мусить змінити спосіб подачі інформації. Інтернет персоніфікований і Мережа знає, чого хоче кожен її користувач – цим і має скористатися політик. Тут не місце філософським розмірковуванням. Щоб споживач почув політика, мова має бути проста, текст коротким, стиль динамічним.

Нинішній обиватель, який стежить за політичними подіями і має доступ до величезного обсягу інформації, достобіса балуваний. Особливо це стосується молодого зазвичай аполітичного виборця. Найлегше до нього достукатися за допомогою розваги, що є частиною попкультури. Тобто найпростіший спосіб бути сприйнятим масами, це грати за правилами попкультури. Інстаграм і 95-ий квартал ідеально лягають в цю схему.

В певному сенсі політика повернулася до джерел, коли цілі верстви грецьких полісів були в постійному контакті з «великою політикою», що була обмежена містом. Єдине, що стародавні не мали такого доступу до розваг, як сучасна людина. Тому в Україні з’явився феномен Зеленського, якого проґавили традиційні політики і їхні політтехнологи.

Традиційні експерти та журналісти втрачають монополію на передачу інформації суспільству. Тепер будь-хто може 24/7 відстежувати новини, називатися блогером, журналістом чи публіцистом і мати свою аудиторію. Це означає, що політичні дебати вже неважливі. Бо якщо раніше, політик повинен був мати харизму і ораторські здібності, аби «причарувати» експертів і журналістів, то нині має значення лише інтерпретація дебатів новими блогерами, журналістами чи публіцистами. Це призводить до зниження рівня дискусії і примітивізує діалог. Зникає мистецтво диспуту. Лайки стають більш зрозумілими, ніж аргументи. Але така вимога суспільства.

Зеленський і далі використовуватиме інструменти постполітики – тут варто нагадати чому він нечасто спілкується з медіа (аби виборець чекав його появи). Сюди ж лягає його обіцянка щодня спілкуватися із виборцями за допомогою коротких відеороликів.

Коміки у владі для світу не дивина. Зазвичай, такі люди здобували владу не одразу, а після якоїсь менш значущої посади. І коли переміг Володимир Зеленський, деякі громадяни обурилися, що він не мав політичного досвіду. Утім це неправда – бо за логікою постполітики він вже працював президентом України… в серіалі «Слуга народу».

І нарешті теза, що постполітика поза ідеологією, найкраще підкріплюється результатами президентських виборів в Україні, коли чисто ідеологічні кандидати зазнали нищівної поразки. Натомість класичні політики, що мають розмиту ідеологію, спромоглися здобути більш-менш оптимістичний відсоток із прицілом на парламентські вибори. Хоча не факт, що ці відсотки вони втримають до кінця жовтня 2019 року – адже настав час постполітики.