Скільки в Україні зброї?

19 жовтня 2016 року журналісти Слідства.Інфо оприлюднили розслідування про те, кого владоможці нагороджують бойовою стрілецькою зброєю. Чергова спроба суспільства дізнатися, хто саме має “стволи” від різних силових відомств закінчилася прогнозованою невдачею. “Прогнозованою”, бо дарування зброї владоможцями – це лише видима частина складного і надзвичайно прибуткового тіньового ринку зброї в Україні для обраних.

Коли я працював у Раді національної безпеки і оборони України, мені вдалося дізнатися певну частину схем зі зброєю, що існують донині. Це може дати приблизну відповідь на питання – скільки в Україні зброї?

Скільки в Україні зброї

Джерело: personaldefenseworld.com

Фактично ситуація зі зброєю така ж, як і з ринком землі – офіційно землю продавати не можна, але ті, кому треба її вже мають і нею на всю торгують. Так і тут – офіційно зброю мати зась, але кому треба, її вже мають і нею на всю торгують. А коли допадаються до влади, то ще й на всі сторони дарують.

Отже, в свіжому розслідуванні журналістів Слідства.Інфо фігурують, зокрема, досить екзотичні нагородні зразки часів Другої світової війни від міністра оборони України Степана Полторака. Йдеться про німецький пістолет Вальтер П38 (з патронами), або американський Кольт М1911 (теж з патронами). Тут варто нагадати і про іншу непоширену зброю, яку в різні часи дарували, як самі політики, так і політикам:

29 грудня 2005 року тодішній міністр внутрішніх справ України (нинішній генеральний прокурор) Юрій Луценко подарував студентам “справжній кулемет “Максим” – “для підтримки бойового настрою тих, хто надихнув рік тому країну на рішучі дії”.

4 вересня 2008 року той самий Луценко подарував меру Одеси Едуарду Гурвіцу пістолет-кулемет Шпагіна (небойову версію).

26 січня 2013 року тодішній голова Харківської ОДА Михайло Добкін отримав в подарунок від своєї родини кулемет Максима.

В лютому 2016 року журналісти телеканалу ICTV з’ясували, що міністр оборони Полторак нагородив попереднього прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка пістолетом-кулеметом Томпсона. Тоді ж міністру юстиції Петренку, міністру внутрішніх справ Авакову і нардепу Котвіцькому подарували по Кольту М1911, помічнику президента Горащенкову та секретареві РНБО дісталося по Маузеру і далі вже пішли “дрібниці”.

Не відставав від Полторака і Аваков. Так, в травні 2015 року він подарував тодішньому прем’єру Яценюкові кулемет Максима. Згодом Аваков зізнався, що нагородив не лише Яценюка – власником Максима став і Секретар РНБО Олександр Турчинов.

Ці скупі дані дають певне розуміння, як, кому і яким чином дістається в Україні бойова стрілецька зброя.

Звідки вона береться? – З невичерпних запасів МВС і Міноборони ще від часів Першої світової війни.

У віданні силових відомств перебувають склади зброї, що лишилися в спадок від радянських часів. У них зберігається зброя ще з Першої світової війни, з Другої світової війни, а також зброя, що була ввезена в Україну з країн соціалістичного табору після розпаду Варшавського блоку (переважно автомати Калашнікова калібром 7,62 мм.).

Наприклад, одне з таких сховищ є в Балаклаві – на території захопленого Криму. Там, наприклад, в дуже гарних умовах зберігаються (або зберігалися – на разі це не відомо) револьвери Нагана початку 20 ст., маузери чи кулемети Максима.

Крім зброї Першої світової війни, в українських сховищах достобіса зброї часів Другої світової – це стосується і радянської зброї (звідси й пістолет-кулемет Шпагіна Гурвіцу і пістолети ТТ), і зброї союзників (звідси кольти М1911 та ПК Томпсона) і зброї трофейної (звідси Вальтер П38).

Раніше таку екзотичну зброю зазвичай переробляли на небойову і дарували як сувеніри та продавали на ринку. Але, з часів Помаранчевої революції ситуація дещо змінилася і раритетні “стволи” почали дарувати без переробок.

Третя категорія складів найбільша – стрілецька зброя з колишнього соціалістичного табору. Її масово вивозили вагонами з країн колишнього Варшавського договору, як блок почав сипатися. Щоби зайве не витрачатися на перевезення зброї вглиб СРСР, її було вирішено консервувати  одразу за кордоном – на території України. Тим більше, що в нас було достатньо придатних для зберігання порожніх і сухих шахт.

Цієї зброї було настільки багато, що її би вистачило “на три світові війни”. Власне, Україна посідала перші позиції в світовій торгівлі зброєю саме за рахунок розпродажу соціалістичних “калашів”. Але є й інші боки медалі – величезну кількість “калашів” з країн Варшавського договору ніхто не обліковував, а збереження ніхто не міг перевірити, тому відповідальні за охорону шахт з “калашами” регулярно їх крали і продавали на чорному ринку.

Іншу частину “калашів” з соцтабору продавали на ринку цілком легально, переробляючи на мисливські карабіни. Вартість купівлі і переробки одного “ствола” (що фактично зводилося до “вихолощення”, щоб автомат не стріляв чергами) становила близько 100 доларів США. Легальна ціна переробленого “калаша” на ринку починається від 800 дол. США. Різниця – в кишені. Хто стоїть за такими схемами – невідомо.

Наведена вище схематика обігу зброї свідчить про те, що в Україні вже давно функціонує тіньовий ринок бойової нарізної зброї будь-якого ґатунку. Прикриваючись піклуваннями про народ, мовляв, що він в разі легалізації “стволів” перестріляє один одного, самі політики на повну силу користуються схемами і безоплатно отримують будь-які зразки нарізної зброї. Більше того, якщо законослухняному мисливцеві треба довідки про стан психічного здоров’я, то українським політикам жодної довідки не треба.

Тож, хто, кому, які дарує “стволи” – питання важливе, але дуже другорядне.

Напишіть відгук