Страх

Найсильніша людська емоція здатна паралізувати або мобілізувати. Залежно від мети: загарбання чи опір. Обидва страхи люблять політики, а столітні маніпуляції ним довели свою ефективність. Хрестоматійний приклад – Тузла. Страх за шмат, здавалося б, непотрібної суші, конвертувався у страх – “а якщо потім я”?

Українська правда, 19 лютого 2010 р.

Коротка новітня історія України, на відміну від багатьох країн, встигла виписати новітній урок застосування та протидії страху – Помаранчеву революцію.

І нехай опоненти стверджують, що революції мають інший, більш кривавий вимір, але саме страх за майбутнє вивів людей на майдани, а особисті страхи за майбутнє зробили події безкровними. Саме страх за майбутнє примусив людей… припинити боятися, здійснивши цим світоглядний революційний зсув.

Відтак Україна не боялася 5 років. Президента, обраного на хвилі того страху, стало звично поливати брудом. Влада зневажалася. Правовий нігілізм набув найвищого розквіту, втім як і корупція з хабарництвом. Зник страх перед будь-якою відповідальністю.

Україна швидко забула про страхання Януковичем 2004 року. Стрижень помаранчевого страху, поступився стрижню банального страху втрати влади і повноважень.

З іншого боку, виборець припинив боятися не лише вільно говорити і висловлювати свої уподобання. Він припинив боятися не голосувати “як всі” – небачена свобода, що вразила не лише мешканців Заходу, Півдня, Центру, Півночі, а й Сходу України.

До речі, саме таке звільнення українців від страхів, найбільше перелякало Кремль, політико-управлінські традиції якого від початку заснування Московії будувалися на залякуваннях і насильстві.

Україна дещо розслабилася, покладаючи відповідальність за страхи на ту ж таки нелюбу владу. П’ятирічка Ющенка дала примарні надії думаючому прошарку населення на утвердження української державності за духом і суттю.

Спільнота була заколисана Ющенком, який індивідуально був проукраїнцем, але так і не спромігся витворити проукраїнську управлінську та чиновницьку верству.

Страхання Януковичем напевне каталізуватиме настрої, зерно яких було зронене, але так і не проросло за часів Ющенка. Це не будуть страхання втратою української мови, освіти, базами ЧФ тощо.

Найголовніше страхання Януковичем – страх перед другим терміном Януковича. “Лідера” вже бояться за його заяви. А він ще не став президентом. Тож і боїться його поки ще мало людей.

Коли він стане президентом, його боятимуться більше, і від того якої якості буде цей страх, залежатиме майбутнє: параліч або перемога.

Коли майбутнє Януковича проектують на десятирічку багатовекторності Кучми, насправді відбувається примітивна маніпуляція. “Експерти” та “політологи”, які переважно родом із совка, з легкістю відкидають чинники, що формуватимуть тривалість майбутніх влад. Можливо, вони їх просто не розуміють.

Основа майбутніх зсувів – електорат, який поповнюватиметься молоддю із одночасним вимиранням “комуністичного” покоління. Якість нового електорату потребуватиме прискіпливих досліджень, але напевне, що активні групи, а відтак провідники цього електорату, вже не матимуть нічого спільного із нинішніми політиками – навіть якщо там вже інстальовані “нові, молоді обличчя”.

Совкові принципи формування політичних сил у нинішніх найбільших політичних об’єднаннях, де ієрархія складається зверху донизу, давно не відповідає вимогам часу. Тож примус, що був основою комуністичного ладу, в новітніх умовах трактуватиметься саме як архаїчний примус, а отже й не спрацьовуватиме.

Прийдешня організація визначатиметься не хаотичним та безладним броунівських рухом на кшталт нахапування “друзів” у соціальних мережах.

Ця будуччина радше визначатиметься якісним чинником, коли хвилі добору, просіюючись, формуватимуть основу. Основу успіху у різноманітних проявах: в охороні природи, у творчості, словом, у самореалізації, що є найвищим призначенням людини.

Чи є політика у нинішньому вимірі найвищим призначенням людини? Чи може наша політика у нинішньому вигляді приносити задоволення, окрім заробляння “грубого бабла”, з яким можна поїхати хіба до ведмедів, бо провідним спецлужбам вже набридло пакувати течки на нашу “еліту”?

Зрештою, хто взагалі сказав, що нові якісні об’єднання підуть у політику? Навіщо укоріненим групам за інтересами та сильними зовнішніми зв’язками з іншими спільнотами влада в нинішньому вигляді, коли вони матимуть надвладу?

Дурниці? А чи влада відстояла скверики на Прорізній або на Пейзажній алеї?! Система ефективної протидії вже сформована і дорослішатиме вона напрочуд швидко.

Янукович, як президент, – явище для України тимчасове. Але якби його не було, то таку ілюзію страху варто було би придумати. Щоб не розслаблялися. Щоб кожен відчув свій страх.

Щоб відкидав або закріплював первісні рефлекси безстрашності, а отже й перспектив здорового громадянського суспільства.