Світу час зупинити Росію

Джерело: Український журнал
Джерело: Український журнал

Останні розробки російського військово-промислового комплексу, розміщення військової техніки (в тому числі анонсовані), а також продовольчі санкції Путіна напередодні зими, свідчать, що Росія готується до чогось більш глобального, аніж інтервенція в Україну. Відволікаючи увагу світу Донеччиною і Луганщиною, схоже, що Кремль перегруповує ударні сили ближче до Європи. Очевидно, що наміри Москви  прорахували світові розвідки, адже недаремно деякі члени НАТО передислоковують військову техніку до Польщі і країн Балтії.

Після загарбання Росією частини Грузії в 2008 році та після захоплення Криму, очевидно Кремль зрозумів, що йому багато чого може зійти з рук. Нерішучість Заходу і шантаж світу ядерною зброєю заохочує Путіна закарбуватися в історії Росії як “збирач земель російських” – нарівні з Іваном Грозним, Петром Першим, Катериною ІІ. Щоби бодай приблизно уявити масштаби того, що відбувається, варто спершу звернути увагу на малопомітні новини (порівняно з потужними трендами).

Малопоширені факти

В березні 2014 року Росія розмістила в Білорусі 10 винищувачів СУ-27П і три військово-транспортні літаки. Ця авіагрупа базується на колишньому аеродромі стратегічної авіації в Бобруйську. Також в березні 2014 року Росія “розквартирувала” чотири свої винищувачі в білоруських Барановичах, Брестська область. Цю четвірку до кінця 2014 року підсилять літаком далекого радіолокаційного виявлення А-50, а потім розгорнуть цілий полк СУ-27СМ3 (24 винищувачі). В 2015 році Росія офіційно розмістить свою першу авіабазу на території Білорусі (м. Ліда), біля самих кордонів з Литвою і Польщею. В Ліді базуватимуться модифіковані винищувачі СУ-27СМ3.

Бойовий радіус літаків СУ-27 в середньому – 1600 кілометрів. На такій відстані російські винищувачі можуть спокійно виконувати будь-які завдання. Фактично вони опинилися на відстані витягнутої руки до більшості європейських столиць. Одночасно викликають питання базування інших літаків: Для чого в Білорусі транспортна авіація? – перекидати десант? – якщо так, то куди? Для чого в Білорусі радіолокаційний розвідник? – „знімати” інформацію? – якщо так, то з кого?

Не менш „цікаві” речі відбуваються в Криму. За різними офіційними і неофіційними даними, Росія швидкими темпами насичує півострів озброєнням. В тому числі досить специфічним. Наприкінці березня 2014 року, після окупації Криму, російські військові офіційно заявили, що Росія “повертає” в Крим ракетоносний полк ТУ-22М3. Надзвуковий ракетоносець-бомбардувальник ТУ-22М3 вважається суто наступальною зброєю. За різними оцінками їх в Росії до 260 штук і кожен може доставити 12 тон бомб або крилатих ракет за майже дві з половиною тисячі кілометрів. Крим для Росії – надзвичайно вигідний плацдарм. Там готові до використання 10 злітно-посадкових смуг для військової авіації. Ще одну смугу в Багеровому можна швидко відновити, оскільки фундамент неушкоджений, а чотири з цих летовищ пристосовані для вже згаданих ракетних бомбардувальників.

В локальному, європейському вимірі, розташування авіабаз на Білорусі і в Криму вказує як Росія бере Україну в “кліщі”. Та в межах досяжності російських винищувачів і бомбардувальників опиняється більша частина континентальної Європи – всі балтійські країни, майже долітатимуть винищувачі до Лондона, Парижа і Риму, а значна чисельність кримської авіагрупи (летовищ вистачає) контролюватиме Центральну Європу, Балкани, Туреччину, Близький Схід, Кавказ і навіть частково Іран. Нісенітниця? Тоді як пояснити регулярні вояжі стратегічних бомбардувальників над європейськими країнами? Останній випадок взагалі був показовий – 22 серпня 2014 року два стратегічні бомбардувальники ТУ-95 пролетіли над Данією і Нідерландами до британського повітряного простору, спокійно розвернулися і так само полетіли геть. Винищувачі згаданих європейських країн лише супроводжували російські бомбардувальники, які можуть переносити на борту від п’яти до десяти тон бомб (в тому числі ядерних). Європейцям варто замислитися що в них літає над головами, коли вони безтурботно відпочивають в якійсь кав’ярні, адже на відстані десяти кілометрів неможливо встановити чи то пасажирський літак, чи то російський стратегічний бомбардувальник.

В Росії точна кількість баз, де розміщені стратегічні бомбардувальники, утаємничені. Відомо, що “центральний офіс” знаходиться в місті Енгельсі Саратовської області. Але по крихтам з відкритих джерел можна встановити, що Росія розширює географію летовищ, звідки стартуватимуть стратегічні бомбардувальники. Варто зауважити, що в даному випадку вже не йдеться про вищезгаданий ТУ-22 різних модифікацій – йдеться також про інші стратегічні бомбардувальники, бойовий радіус дії яких сягає десяти тисяч кілометрів.

Якщо вже полишити Європу і візуально слідувати проти часової стрілки вздовж кордону Росії, то після летовищ в Криму, Москва базує стратегічні бомбардувальники в Киргизькому містечку Кант, що неподалік столиці Бішкека. З цієї бази ТУ-22М3 покриває простори до Чорного моря на захід, Пакистан, Індію і більшу частину Китаю на схід, а стратегічний бомбардувальник ТУ-160 здатен долетіти і до Австралії. Далі йде далекосхідна база стратегічної авіації в Українці, що покриває Монголію, більшу частину Китаю, Японію. Потім йде розконсервоване летовище в містечку Тіксі на березі моря Лаптєвих – вона перекриває Аляску, частину Канади та Північний полюс, а на захід знову сягає півночі Європи.

Кожне летовище стратегічної авіації „перекриває” сусідні. Якщо ж скласти зони покриття в одне ціле, то видно як Росія таким чином вибудовує зовнішній контрольований периметр: Євразія – Північна Америка – Північна Африка. Звісно, навряд чи весь інший світ спокійно спостерігає як Росія фактично встановлює військовий контроль над половиною земної кулі. Та на підкріплення авіації Кремль має інші аргументи – ядерну зброю.

Ядерні аргументи Росії

Під час анексії Криму промайнула і дуже швидко зникла інформація, що, мовляв, Москва пригрозила Вашингтону застосувати тактичну ядерну зброю, якщо американці не відкличуть із середземноморсько-чорноморської акваторії свої бойові судна. Анексію Криму світ майже проковтнув, якби під час їди в Москви не прокинувся апетит щодо Сходу України і якби проросійські терористи не збили Боїнг Малайзійських авіаліній. Вдруге про ядерну зброю як попередження вже було оголошено відкрито не весь світ 29 серпня. Тоді, під час молодіжного форуму Селігер-2014, президент РФ Путін заявив, що “… наші партнери, в якому б стані не перебували їхні держави, якої б зовнішньополітичної концепції вони не дотримувалися, повинні розуміти, що з нами краще не звязуватися” і нагадав, що Росія є однією з найпотужніших ядерних держав. Більше того, Путін заявив, що Росія лише нарощуватиме свій ядерний потенціал.

Російський ядерний щит, що здебільшого складається з балістичних ракет “Воєвода” (розробка українських конструкторів, за класифікацією НАТО – “Сатана”), перебуває в процесі модернізації. Кремль хоче зміцнити оборону важкою балістичною ракетою “Сармат”, що згодом взагалі має замінити “Сатану”. Над розробкою і виготовленням “Сармату” також працювали й українські науковці, але за умов російської агресії невідомо чи продовжується така співпраця. Та, схоже, росіяни потрохи радять собі і впроваджують нові зразки ядерного озброєння. Так, у квітні 2014 року Росія успішно випробувала міжконтинентальну балістичну ракету “Ярс”,  ці ракети можна замаскувати під мобільні залізничні вагони-рефрижератори, пересування яких практично неможливо відстежити, а на початку 2014 року Росія прийняла на озброєння балістичну ракету підводних човнів “Лайнер”. І це лише вершечок того як Росія нарощує своє озброєння, а ще можна додати, наприклад, купівлю найкращих зразків світового оборонпрому: наступальні французькі вертолітоностці “Містраль”, чи зведення німецької тренувальної бази для російського війська…

Прикметно, що Кремль виділяв кошти на наддорогі військові проекти тоді, коли країни Європи скорочували видатки на озброєння і на утримування існуючих ресурсів (як наприклад рішення Лондона спільно використовувати авіаносець з Парижем, відправивши на глибоку консервацію свої три авіаносці). Путін весь цей час спостерігав за фактичним роззброєнням світу і вкладав газові гроші отримані з-за кордону в свою “оборонку”.

Внаслідок агресії Росії проти України, Росія продемонструвала світові не лише нехтування міжнародним правом. Фактично, Кремль самотужки і на власний розсуд почав змінювати геополітичний розклад сил, що матиме далекосяжні наслідки для всієї системи світової безпеки. Поки ніхто не наважується говорити про те, що анексія Криму вже порушила регіональний баланс сил, що складався після розпаду Радянського Союзу, адже відібравши Крим, Росія забрала й повітряний простір над більшою частиною акваторії Чорного моря. Ось як пишуть росіяни про використання Чорного моря:

“В сучасній географії Чорне море – це важливий стратегічний обєкт. Завдяки тому, що море є ідеально пласкою поверхнею, літаки можуть спокійно пролітати на висоті нижче 10 метрів над його поверхнею непомітно для радарів ворога, і несподівано зявлятися над їх територією”. (Джерело: http://www.1blacksea.ru/) Хто в даному контексті є ворогом, питання відкрите. Зважаючи на вільне трактування будь-яких норм Росією, можна просто відкрити карту, тицьнути будь-яку країну довкола Чорного моря і не помилитися.

Нарощуючи військову присутність в Криму, Росія цілком здатна змінювати баланс сил на Близькому Сході. Контакти із Саддамом Хусейном, співпраця з Іраном, з Хамасом, постачання зброї Сирії – це лише невелика частина інтересів Кремля в регіоні ще від часів Радянського Союзу. Не секрет, що після розвалу Радянського Союзу, вплив Росії на Чорноморську акваторію та Близький Схід неухильно зменшувався. З часом це дозволило Туреччині вийти на лідируючу позицію в регіоні та виписувати свої військові стратегії з позиції регіонального лідера на Близькому Сході. “Повернення” Росії в Крим, перекреслює амбіції Анкари.

Продовольство

Для того, щоб збагнути наміри Росії слід враховувати багато інших чинників. Наприклад, їжу. Адже проголошуючи про нарощування свого озброєння, Путін, очевидно, забув додати, що „нарощування” означає додаткові видатки, а отже залучення додаткового людського потенціалу, який в свою чергу треба буде годувати. Але ось проблема – Росія, яка себе може забезпечити лише на 60%  (кандидат сільськогосподарських наук Микола Оглуздін взагалі пише, що на 50%), зіштовхнулася з продуктовими санкціями. Тільки ось ці санкції запровадив не ненависний Кремлю Захід, а президент Російської Федерації Володимир Путін.

6 серпня Путін видав вольовий указ, заборонивши ввезення харчів з країн ЄС і взагалі від всіх, хто долучився до економічних та фінансових санкцій проти функціонерів Кремля. Тобто Путін вирішив, що за злочини його оточення відповідатимуть всі громадяни Росії. Рішення Путіна навряд чи було імпульсивне – де як не в Кремлі знають про реальний стан економіки і продовольчу безпеку зокрема. Пропагандистська машина Кремля працює справно – більшість громадян свято вірять своєму керівництву. Тому навряд чи їх цікавить реальний стан речей в сільському господарстві Російської Федерації.

Але повертаючись до інформації згаданого пана Оглуздіна з’ясовується, що в Росії виробництво харчів зменшилося удвічі порівняно з 1990-м роком, а загальний стан продовольчої безпеки вважається катастрофічним. Втім, це можна перевірити й на основі аналізу інших відкритих джерел. Наприклад, донині сільськогосподарська наука РФ оперує ще радянськими картами орних земель та сільгоспкультур, де до російських активів віднесені і Україна, і Кавказ, і Казахстан, і Білорусь, і країни Балтики… Якщо ці незалежні держави прибрати, то виявиться, що Росія, як на її населення, розмір (а це доставка і логістика) і рівномірність ареалу сільгоспземель, має просто незначні сільськогосподарські потужності. Якщо накласти на це загальнодоступну карту російських аграрників із забрудненнями цих земель пестицидами, то виявиться, на майже половина придатної для сільгоспкультур територій виявиться насправді непридатною.

Втім, можна обійтися без побіжного аналізу і просто стежити за новинами. Минуло рівно два тижні, як після продуктових санкцій Путіна уряд Росії був змушений скоригувати список продуктів, що потрапили під обмеження. Уряд Дмитра Мєдвєдєва дозволив ввозити головним чином насіння і малька риби. Про те, що саме ці категорії товарів є слабкою ланкою харчового ланцюга Російської Федерації, не раз попереджали фахівці. Поки Росія витрачала гроші на зброю, розвинений світ витрачав гроші на біотехнології і зокрема на розробку насіння. Та це насіння розраховане на один врожай, а далі вироджується, тому Росія приречена купувати насіння поки не спроможеться на свої технології, а з цим складно. Тим більше, що довгострокові фінансово-економічні санкції проти Росії на роки загальмують розвиток будь-яких мирних технологій.

Риторика Путіна, імпульсивність його рішень, передислокація наступальних озброєнь до кордонів, обмеження ввезення харчів, а фактично прирікання на голод власну країну перед зимою 2014-2015 року можуть свідчити, що Кремль серйозно готується до масштабної війни. Війни, де здобиччю будуть ресурси, а додатковим аргументом для невтручання геополітичних лідерів буде ядерний дубець. Незграбний російський ведмідь поки топчеться по Україні. Але система міжнародної безпеки вже знищена, геополітика вже переписується, а інтервенція в Україну за принципом доміно рано чи пізно зачепить і її сусідів, і Європу, і світ. Геополітичні гравці за звичкою або не хочуть вірити власним очам, або воліють обманюватися слухаючи емісарів Кремля (за точно таких умов поставав Гітлер). Пізнє прозріння може коштувати надзвичайно дорого. Росія – непередбачуваний гравець, якого треба стримати за будь-яку ціну. І це стримування Росії починається із захисту України – якщо світ її не захистить, то наступні жертви Кремля будуть лише питанням часу.

Олександр Піддубний, журналіст, від 2008 до 2011 рр. працював в Раді національної безпеки і оборони України

_______________________

Стаття вийшла друком в Українському журналі, №6-7 (88), 2014, рік дев’ятий