Сила соціальних медіа. Або чому не можна нехтувати соцмережами

До катастрофи малайзійського Боїнга 17 липня 2014 року українці, навіть попри агресію Росії, не знали і не розуміли масштаби роботи, а відтак силу впливу соціальних медіа в сучасному світі. Та реалії такі, що по катастрофі Twitter, Facebook, YouTube та інші менш потужні соцмережі враз перетворилися на поле інформаційної битви. Поле, що впливає на суспільну думку, а та, в свою чергу, впливає на регіональні та світові ЗМІ з політиками.

Зрозуміло, що катастрофа малайзійського Боїнга, якого збили російські терористи над територією контрольованої ними східної України, одразу спричинила величезний сплеск інформації. Для журналістів масштаб катастрофи був помножений на традиційне інформаційне затишшя в літній період, коли часто доводиться від нудьги «постити котиків». Тому, на відміну від днів завантажених традиційними інформприводами, цього разу ніщо не завадило найпотужнішим медіа світу кинути свої найкращі ресурси на висвітлення катастрофи малайзійського Боїнга.

Я коротко зображу як працюють соціальні медіа в сучасному світі, а також поясню чому не варто ними нехтувати.

Отже, на перетині використання соціальних мереж та зростання користування мобільними пристроями (чому мобільними? – бо динаміку та прогноз можете побачити, наприклад, ось тут), постали сервіси, що надають послуги з нагляду за інфопотоками. Ця назва умовна, бо навіть в англійські мові досі нема згоди щодо правильного визначення такого явища, і поки ці сервіси називають content curation.

Їхнє завдання відстежувати найпопулярнішу інформацію в соціальних мережах. Тобто це сервіси-агрегатори – додатки на мобільні пристрої, що формують стрічки новин з найбільш поширюваних лінків в соцмережах. В тому числі формують рейтинги і з зацікавлень тих користувачів, які реєструється на цих агрегаторах за допомогою Twitter-а, Facebook-у чи Google+. Тобто виходить певне коло: реєструєшся – уподобаєш тему – сприяєш її популяризації.

Як на мене, найвідоміші агрегатори на даний момент – це Flipboard і NewsWhip.

Якщо подивитися на зображення Flipboard-у, то побачимо, що там є окремі кнопки соціальних медіа:

Тицяєте туди, отримуєте  результат – стрічку популярних тем. Така собі видимість “новин, силами людей”.

Сервіс NewsWhip дещо складніший, оскільки «розбиває» популярність за категоріями.

Але NewsWhip цікавіший, бо більш точно визначає популярність тем у соцмережах і ділить їх, наприклад, за географією. Якщо в лівому меню натиснути Europe (Європа), то побачимо, що хвилює людей на нашому континенті.

Тож ми бачимо, що з восьми найрейтинговіших європейських новин шість (посилання я підкреслив червоним) створені російським пропагандистським рупором Russia Today (англ. – Росія Сьогодні). В цих новинах реалізується політика Кремля, де Україна звинувачена в усіх можливих гріхах: і Буки українські, і Україна винна в катастрофі, і те, що Путін мав бути мішенню для ракет…

Схема така – Russia Today виробляє контент, закидає його в мережу, а армії проросійських інтернетхом’ячків ширять всі ці лінки, виводячи їх в найрейтинговіші повідомлення.

Які наслідки такої популярності російських повідомлень в соціальних мережах?

Все просто. Варто розуміти, що світова журналістика втратила значні позиції після економічної кризи 2008 року. З того часу традиційні медіа і навіть поважні редакції мусять економити на всьому на чому тільки можна. Деякі скорочують фотографів, деякі мусять скорочувати журналістів. Але редакції з останніх сил намагаються втриматися на плаву і тут їм на допомогу приходять соціальні медіа і прості люди.

Західні редакції, дивлячись на популярність тем в згаданих вище сервісах-агрегаторах, розуміють їхню популярність для людей, і перекидають ці теми далі. А позаяк редакції часто не мають достатньо журналістів, то користуються послугами так званих медіа-воркерів (англ. – media-workers – медіа-працівників, якими часто є низькооплачувані студенти чи практиканти). Зрозуміло, що в таких ситуаціях теми добираються і пишуться вже далеко не за журналістськими стандартами.

Так, звісно, що є видання, які дотримуються основних засад журналістики. Але в світлі швидкого розвитку інтернету і появи все нових інтернет-медіа, питома кількість неякісних інформаційних сторінок просто задавлює масою відомі видання. А якщо неякісними лінками заповнити соцмережі, то можна будь-кого втопити в інформаційному шумовинні.

Таким чином, все більше людей отримують викривлену інформацію. А на основі такого викривлення аудиторія будує свою думку. Ця думка впливає на місцевих політиків, які мусять подобатися аудиторії. Від місцевих політиків настрої йдуть на вищі щаблі. Далі настрої йдуть до більш поважних видань, які формують вже реальну політику і – будь ласка – ми отримуємо сформовану громадську думку і політику держави, яка мусить слухати викривлену громадську думку. Навіть якщо ця громадська думка, всупереч розслідуванням заявить, що в катастрофі малайзійського Боїнгу винен Київ.

Україна, порівняно з Росією, має дуже слабкі позиції у веденні інформаційної війни – це треба сприймати як реалії, щоби не мати зайвих ілюзій. Росія, запускаючи Russia Today, вкладала неймовірні для України кошти. Кремль створював цілий «харчовий ланцюг» для тамування пропагандистських амбіцій.

Чи все безнадійно? Ні. Боротися проти цієї потужної машини можна і треба – не боятися йти в соцмережі та вчитися користуватися ними, йти на форуми та коментувати на головних новинних сайтах світу. Пояснювати позицію України. Все це робити всіма мовами світу. Робити своїми силами ролики, месиджі, мульти (приклад як робити я вже описував) тощо. І не розслаблятися – інформаційна війна в сучасному швидкозмінному світі дуже мінлива. Те, що зараз видається перемогою, за хвилину може обернутися поразкою.