Теорія розриву знань
Теорія розриву знань (Knowledge Gap Theory) пояснює, в тому числі і популярність соціальних мереж, і примітивізацію журналістики. Спокуса охопити якомога більшу аудиторію спонукає зацікавлених осіб опускатися до рівня аудиторії, яка в масі не є високоосвіченою. Це викликає не лише ефект снігової лавини всезагального невігластва, а й зручне поле для маніпуляцій. Чим прекрасно послуговуються у провадженні своєї діяльності, як політики, так і цілі країни.
Вперше теорію запропоновали в 70-х роках ХХ ст. Філіп Тіченор, Джордж Донох’ю і Кларіс Олієн. Вони були переконані, що збільшення потоків інформації в суспільстві не однаково сприймається кожним членом цього суспільства – люди з вищим соціально-економічним статусом тяжіють до якіснішого споживання інформації. Це призводить до розділення суспільства на дві групи: більш освічених людей, які краще обізнані про стан речей, і менш освічених, які поінформовані гірше. Нижчий соціально-економічний статус людей, що автоматично включає рівень освіти, характеризується або низькою обізнаністю, або відсутністю обізнаності в житті громади, відривом від поточних новин, важливих винаходів тощо. Зазвичай такі люди не переймаються браком своїх знань.
Теорія розриву знань пояснює збільшення розриву між людьми з нижчим та вищим соціоекономічним статусом. Спроби покращити життя людей за допомогою інформації, що поширюється за допомогою масових медіа, не завжди спрацьовують так, як планувалося – медіа можуть призвести до ще більшого розриву між представниками різних соціальних класів.
Тіченор, Донох’ю і Олієн наводять п’ять аргументів для обґрунтування теорії розриву знань:
- Люди з вищим соціоекономічним статусом мають кращі комунікативні навички, кращу освіту, більш начитані, краще розуміють інформацію та краще її запам’ятовують.
- Люди з вищим соціоекономічним статусом набагато легше накопичують масив інформації, тому розуміють причини подій і, відповідно, можуть спрогнозувати їх наслідки, також вони запам’ятовувати більше базових знань у різних сферах.
- Люди з вищим соціоекономічним статусом мають більшу соціальну відповідальність. До речі, звідси феномен єднання і взаємодопомоги під час Євромайдану і волонтерства під час російської агресії проти України. І навпаки, опоненти Євромайдану, маючи нижчий соціоекономічний статус, мали низький рівень соціальної відповідальності і їхні дії стимулювалися, головним чином, матеріальними чинниками. Це ж саме відбувається на прикладі російської агресії на сході України – матеріальні орки проти духу єднання українців.
- Люди з вищим соціоекономічним статусом краще протистоять зовнішнім інформаційним впливам, якісніше споживають інформацію і краще її фіксують.
- Справжньою природою масових медіа є те, як вони приводить в рух людей з вищим соціоекономічним статусом.
Концептуальна модель
Це приклад показує, як рівень освіти чи соціоекономічний статус впливає на різницю у знаннях. Респондентам ставили питання чи відчувають вони, що астронавти коли-небудь досягнуть Місяця. Ті, хто був більш освічений (опитування базувалося на трьох категоріях громадян: середня школа, вища школа і коледж) радше погоджувалися, що людина коли-небудь досягне до Місяця, аніж люди з нижчим рівнем освіти. Як видно на малюнку, від 1949 до 1965 року різниця між впевненістю респондентів з вищим рівнем освіти збільшилася більш ніж 60%, в той час як відсоток менш освічених опитуваних зріс менш ніж 25% (вперше людина ступила на поверхню Місяця 16 липня 1969 року).
Приклади
Розрив знань зокрема використовується в президентських кампаніях. Теорія доводить, що коли нова інформація потрапляє до соціальних страт завдяки кампаніям в масових медіа, вона поглиблює нерівності закладені попередньою інформацією. Представники усіх прошарків здобувають знання з нової інформації в результаті медіакампаній, але ті, хто мають вищий рівень освіти навчаються ліпше, ніж люди з гіршим рівнем освіти, тож, відповідно, інформаційний розрив між двома групами збільшується. Результати досліджень свідчать, що розрив знань не завжди збільшується впродовж всієї президентської кампанії, бо такі події, як дебати, можуть послаблювати інформаційну нерівність електорату або завдяки своїй примітивності (і цим знижувати рівень загального дискурсу), або, навпаки, завдяки терплячому поясненню багатьох речей (і цим підвищувати рівень загального дискурсу).
