Українське ТБ мертве і смердить

Українське суспільство отримало дві вкрай погані новини від тележурналістів. По-перше, звільнений з 5-го каналу Роман Сухан заявив як “в конверті” отримував зарплатню – і це на каналі, що належить президентові України. По-друге, телеведучий “Свободи Слова” Андрій Куликов запросив до ефіру Олену Бондаренко, яка назвала розстріли снайперів Євромайдану “недостатньо жорсткими”. “Поганість” цих новин в тому, що вітчизняне ТБ померло, і труїть міазмами дохлятини все суспільство.

Отже, історія перша. З допису Романа Сухана в Facebook стало відомо, що він пропрацював на телеканалі 8 років і весь цей час отримував зарплату в конверті, а також те, як він бачив постійну джинсу (на журналістському сленгу – це замовні і оплачувані матеріали, що не позначені як реклама і приховані під виглядом стандартних телепрограм):

suhan_fb

29 грудня 2014 року, під час підсумкової прес-конференції президента України Петра Порошенка, журналістка його запитала, коли на 5-му каналі будуть “білі” зарплати, і коли президент продасть цей бізнес (початок з 18 хв. 30 сек.):

Журналіст: Коли ви говорите про виведення економіки з тіні і про білі зарплати, то, можливо, ви почнете з 5-го каналу, щоб люди отримували там білі зарплати. Дякую дуже.

Президент: 5-ий канал не продам. І не обіцяв. Можливо, найбільша критика роздається з 5-го каналу. І я впевнений, що на сьогоднішній день, і це підтвердять журналісти 5-го каналу, що канал в 2003-му році був зразком гарної інформаційної політики. До речі, коли на СТБ і на Новому були абсолютно інші стандарти свободи слова. А потім ми змогли зробити, щоби ці стандарти були розповсюджені на всю вільну пресу. (Про “білі” зарплати Порошенко нічого не згадав)

Після історії з Романом Суханом виникають різні питання. Наприклад:

– Яким стандартам може вчити телеканал, що належить президенту, коли весь журналістський цех (а зараз вже й суспільство) знають про зарплати в конвертах на президентському телеканалі?

– Як працівники 5-го примудряються “найбільше критикувати” свого власника?

Адже журналісти є залежними від того, хто дає їм гроші – власник захотів дав гроші, захотів не дав. Так дуже зручно тримати людей на короткому повідку. Власне, інтерес Порошенка в 5-му каналі давно відомий:

Зрештою, чи можна вважати після допису Романа Сухана, що 5-ий канал – це “канал чесних новин” зі всіма його працівниками?

І це не кажучи про порушення Податкового Кодексу власниками 5-го каналу на що мала би реагувати податкова.

Історія друга. 19 жовтня 2015 року в ефірі ток-шоу “Свобода слова” (телеканал ICTV, що належить олігарху Віктору Пінчуку), з’явилася Олена Бондаренко.

kulikov_bondarenko

В інтерв’ю виданню Spiegel Online Бондаренко заявила, що в дні, коли були вбиті мітингувальники Євромайдану “силовики діяли недостатньо жорстко”.

Ведучий ток-шоу Андрій Куликов назвав запрошення Бондаренко необхідністю нагадування глядачам “наше зовсім нещодавнє минуле”, очевидно посилаючись на стандарти журналістики, які вимагають оприлюднювати різні точки зору на події. Тоді, за логікою Куликова, після 11 вересня 2001 року американські телеканали мали би запрошувати на свої ток-шоу осіб, які діяли проти США – бо так треба для балансу. Утім, важко зрозуміти, що саме Бондаренко нагадала глядачам з минулого, позаяк говорила вона зовсім на інші теми. І тут варто звернути увагу на безпрецедентну кількість поширень цього ефіру в російському сегменті інтернету. Або варто звернути увагу на сторінку біографії Андрія Куликова: “1979–1992 рр. — Кореспондент, заввідділу, заступник головного редактора пропагандистської англомової газети УРСР на закордон «News from Ukraine» (Київ)“.

Телеведучий Юрій Макаров написав колонку, що українське телебачення помирає. Утім, діагностуючи стан вітчизняного ТБ, пан Макаров зазначив, що його не дивиться. Така позиція виглядає як гидливість людини, яка не хоче вляпуватися в лайно, але навіщо ж тоді себе називати “телеведучим”? Власне, таке дистанціювання дозволило пану Макарову лише діагностувати стан ТБ і не торкатися шляхів виходу з кризи (що теж досить дивно для людини, яка претендує бути телевізійником – або вболіваєш і пропонуєш, або мовчиш).

Проблеми українського телебачення, які зобразив пан Макаров, не обмежується лише проблемами для телевізійників, а й торкаються майбутнього країни. Адже Україну очікують місцеві вибори, а за ними цілком можливі й вибори до Верховної Ради України. Якщо інформаційний світ на Заході напрочуд швидко інтернетизується і виштовхує традиційне ТБ на узбіччя, то в Україні, як в часи Кучми, Ющенка чи Януковича, досі значну роль відіграє телебачення. Саме воно, а не інтернет чи Facebook, формує погляди маси виборців, які прийдуть до виборчих урн і вкинуть бюлетеня до скриньки. І саме маси з єдиним доступом до ТБ визначають долю виборів і країни, а не активні чи політично освічені просвітники – такі реалії життя.

Історії з 5-им каналом і одним з найвідоміших журналістів Андрієм Куликовим (ICTV, Громадське радіо, медіатренер, медіаексперт і т.под.), свідчать, що українське телебачення не помирає – воно мертве. Ані Євромайдан, ані “оновлення влади”, ані російська агресія проти України ТБ не реанімували. Чи не час професійній спільноті журналістів зрозуміти факт смерті ТБ (чи лише ТБ?), аби сягнувши дна, відштовхнутися від нього і почати все спочатку?

Оприлюднення інфи про зарплати в конвертах на 5-му і запрошення Бондаренко на “Свободу слова” – це складові загального тренду: Українське ТБ померло і труїть трупними міазмами суспільство.Те, що пан Сухан 8 років отримував гроші в конверті і розповів про це лише після звільнення, а також те, як Куликов виправдовує запрошення Бондаренко, свідчить, що ці журналісти не зміняться – як з’явиться нагода повторити те, що вони робили, вони повторять і знайдуть виправдання. Проблема українського ТБ як у власниках, так і в журналістах. Якщо не можна змінити власника, можна на нього вплинути. Створити журналістську спільноту, яка матиме самоповагу і працюватиме за стандартами, відтак на рівних говоритиме із власниками медіа. Але для цього журналісти мусять найперше самоочиститися.