Українські блогери і ворожа пропаганда
“Будь-яка інформація, поширена в час війни, перетворюється на пропаганду” – таку сентенцію вивів в 1928 році Едвард Бернейз, автор класичної “Пропаганди”. Американець знав, що писав – після Першої світової війни США з притаманною їм системністю і ретельністю вивчали і занотовували різноманітні уроки війни. Один з уроків стосувався пропаганди.
Хоча від Першої світової минуло сто років, і сьогоднішні медіа не порівняти з минулим, та способи поширення і впливу інформації на людей практино не змінилися – удосконалилися лише інструменти. Очевидно, що першість в удосконаленнях належить Інтернету.
Сто років тому була категорія людей, яким подобалося писати. Вони не мали фахової освіти, але знаходили фінансові можливості видавати свої локальні видання. Нині така діяльність перейшла у Мережу.
Раніше я виписував практичні поради як будь-яка людина може перевіряти інформацію в Інтернеті, аби не стати жертвою брехні. Тоді приводом став допис блогера в соціальних мережах, що потім перетворився в повноцінну новину в традиційних медіа. Нині поширення недостовірної інформації блогерами еволюціонувало до того, що блогери вже обзавелися власними сайтами або долучилися до існуючих сторінок.
Два свіжі приклади.
16 травня на сайті “Четверта влада” надруковали новину, що “на вулицях Луганська з’явився автомобіль з кіна про постапокаліпсис“.
Ось знімок екрану (це і наступні зображення відкриваються в нових вкладках):
Блогери, що займаються цим сайтом, не потрудилися перевірити чи це правда, а просто зіслалися на нібито фотографію мешканців Луганська. Однак в інтернеті можна перевірити фото на автентичність за допомогою доступних інструментів. Наприклад, за допомогою безплатного сервісу Google-зображення. За якусь хвилину можемо дізнатися, що фото з постапокаліптичним бензовозом Mad Max (англ. – Скаженний Макс) з’явилося ще 14 червня 2011 року, плюс авто часто використовують пропутінські Нічні вовки.
Другий приклад, стосується поважного сайту журналістських розслідувань “Наші гроші”, який оприлюднив інформацію, що нібито “Російські підприємства “Мотор Січі” незмінно ремонтують авіапарк ФСБ під контролем військових“. Як доказ, НГ посилається на державний контракт, що насправді є файлом в форматі PDF невідомого походження – без жодних підписів і ознак того, що це взагалі документ.
Однією з основ журналістики є вміння перевіряти інформацію. Цифрові медіа теж потребують знань, аби не стати поширювачем дезінформації. І не має значення, що в даному випадку йшлося про бензовоз “Скаженного Макса” чи документ-“пустишку”. Мета таких інфовкидів може бути різноманітна – від сіяння страху пекельним чи то пак “постапокаліптичним” авто, до накручування громадськості проти “Мотор Січі” на порожньому місці. Ані перше, ані друге не в інтересах України.
