“Український тиждень” як лабутени української журналістики

Кожен український тижневик має своє реноме. Наприклад, “Дзеркало тижня” – опініотворчий, “Новоє Врємья” – наймолодший, “Корреспондент” – “курченківський” і т.д. З-поміж тих, них вирізняються тижневики, що пишуть на суспільно-політичні теми українською мовою – це “Країна” і “Український тиждень”.

Якщо стиль “Країни” орієнтований на масового споживача, то стиль УТ претендує на смаки вибагливої публіки – такі собі лабутени сучасної української журналістики. Утім, тижневик викликає дивні відчуття від самого початку.

"Український тиждень" як лабутени української журналістики

Найперше, не полишає враження, що тижневик складається не з журналістських статтей, а з персоніфікованих авторських колонок. Але, що це колонки – в тижневику не зазначено. В західних виданнях зазвичай такі статті позначають як “opinion” (власні думки) і видання попереджають, що редакція не несе відповідальності за суб’єктивні судження авторів.

Якщо авторська стаття все ж публікується не в розділі “opinion”, а серед журналістських чи редакційних текстів, то вагомість автора підкріплюється його коротким CV, аби в читача не виникало сумнівів в його компетентності. Наприклад: “ім’я-прізвище, доктор …, автор книги …, автор численних наукових публікацій” тощо.

Отже, відкриваю свіжий номер УТ, а там колонка? стаття?: “Агресивне “побєдобєсіє” і скромний підпис – Станіслав Козлюк. Автор з місця в кар’єр заявляє, що “Проблемних дат в українському календарі явно побільшало” пишучи про долучення до “травневих свят” “роковини трагедії в Одесі“. Перепрошую, якої “трагедії”? “Трагедії” для кого? Для України? Для “русскага міра”? То навіщо робити з цього “дату”, таким чином підживлюючи новітній російський міф?

Йдемо далі. Засилля оцінок в колонці-статті пана Козлюка перетворило його текст в суцільне оціночне судження не варте аналізу, але є два моменти, що примушують насторожитися. Йдеться про вживання специфічних радянсько-імперських мислевірусів.

Цитую: “…коли бійці-атошники просять не чіпляти на одяг помаранчево-чорні стрічки“. Атошники! Так само зневажливо ще нещодавно посполиті казали: ДАІшники, СБУшники, УДОшники… Воїни, які ризикували своїми головами і здоров’ям, щоб пан Козлюк спокійно писав свої статті, виявилися зневаженими “атошниками”.

Або: “…трагедія в Південній Пальмірі сприймається не інакше, як “одеська Хатинь“. Зізнаюся, я кілька разів перечитав оцю “Південну Пальміру”, бо не розумів як Пальміра стосується Одеси, позаяк на тижні про Пальміру (справжню – ту, що в Сирії) багацько говорили в світових медіа. І врешті, коли збагнув, то переді мною автор УТ постав у всій своїй красі, адже “Південна Пальміра” – це російсько-імперське означення Одеси, в той час, як була й “Північна Пальміра” – тобто Санкт-Петербург.

“Трагедія”, “атошники”, “Південна Пальміра”… Цікаво, чи розуміє редакція “Українського тижня”, що саме такі “дрібниці” западають в підсвідомість читачів, і всі ці “трагедії-атошники-південні пальміри” обов’язково проростуть в інших мізках?

Наступний матеріал УТ – “Нескромна мовчанка” авторства Романа Малка. Все та ж суб’єктивна думка і жодного позначення, що це авторська колонка – нема. Тож колонка за колонкою, а як читачеві – вже хочеться професійного тексту. Тим більше, що авторські сентенції можна прочитати в нинішньому інтернеті, а особливо в соцмережах.

Тому вірилося, що третій матеріал “Так переможемо?” (Катерина Барабаш, Москва) вже буде статтею. На жаль. Тут авторка вирізнилася на свій манір, коли пишучи про “День перемоги” в Росії завершила його філіппікою до росіян: “Хочете повторити? До Берліна по німок змотатися? Ну то вперед. Тільки куди ж дівається відвага під час перетину кордонів Євросоюзу?…”

Перепрошую, але кому адресоване таке обурення? Мені – читачу, який купив україномовний “Український Тиждень” в очікуванні інтелектуального продукту? Чи росіянам, які навіть не знають про існування “Українського тижня”?

Тема номера “Українського тижня” – Літо-2016 – погляд, як житиме країна найближчого літа. Перша стаття циклу, “Напрямки можливих ударів” – спроба автора Анатолія Шари проаналізувати, в яких напрямках можуть атакувати терористи на сході. Знову ж таки, хотілося б прочитати про компетенцію автора, коли він береться за таку тему. Але все стало зрозуміло після його сентенції на початку:

“Необхідно зазначити, що війна на Донбасі має гібридний характер…”

Овва! Яке відкриття! Про це вже пишуть два роки.

“…Відповідно активність на фронті починається тоді, коли сторони намагаються вирішити політичні питання. Так, російське МЗС вкотре заявило, що очікує від Києва реалізації всіх пунктів мінських домовленостей. На практиці це означає проведення виборів в окупованій частині Донбасу, забезпечення дії закону про особливі райони (ОРДіЛО) на постійній основі, амністію бойовикам. Затягування української влади з остаточним вирішенням цих питань, імовірно, призведе до серйоз­ної ескалації на фронті, як це було в Іловайську та Дебальцевому. Тому російське керівництво використовуватиме терористичні угруповання, щоб змусити нашу владу піти на ці поступки”

Автор напевне не цікавився загальною історією воєн, інакше він би знав, що війна спрямована на виснаження і шантаж ворога – була притаманною вже Середньовіччю і про якусь новизну з боку Росії тут не йдеться. Якщо автор не володіє загальною історією воєн, то як він може бути компетентним в поточному військовому аналізі?

Далі вже була несила читати, тож свій “експеримент” з УТ я припинив. І подумалося раптом – а що, якщо це свідоме дискредитування української журналістики? А потім в Україні дивуються, чому в нас так погано з україномовною пресою.

P.S.: Врешті, якщо пошукати в інтернеті вищеописані матеріали, то з’ясується, що “Нескромна мовчанка” Малка і “Так переможемо?” Барабаш є авторськими колонками – але чому читач дізнається про це додатково з інтернету, а не з друкованого тижневика?

Опубліковано в Журналістика
3 коментарі в ““Український тиждень” як лабутени української журналістики
  1. Олег сказав:

    Перестав купувати УТ вже років зо три тому. Якраз з початком війни. Саме тому, що багато суб’єктивних думок без фактів. Гаразд, як писав Ніцше, все, що робить і думає людина – суб’єктивне. Об’єктивиного не буває, вважав він. У чомусь погоджуюся. Проте читач, купуючи УТ, хоче свіжих фактів і аргументованих думок. А їх то й треба вигрібати з тої соломи “мислей” густими граблями… Втомився.

  2. Jurko Zelenyj сказав:

    Dobre vjibav, Olexo!! Osoblyvo po tij statti pro Южнайу Пальміру!! ;))

    Nu bo otoj sovok golovnogo mozku vże prosto zadovbav!!

    A vse czerez brak odnogo prostogo czynnyka v golovi: UKRAJINO-CENTRYCZNOSTY!!!

Напишіть відгук