Врадіївка у вогні

VradiivkaІсторія рясніє багатьма прикладами взаємин панів і холопів. Починаючи із Середньовіччя можна зустріти описи славних лицарських подвигів, як ті впокорювали норовливих селян, спалюючи цілі села. Феодал, патрон, пан, поміщик завжди мали право на свій розсуд милувати чи карати підданих. Господар часто встановлював свої норми і правила, починаючи від права першої ночі до безкарного забиття за найменші провини. Часом це збурювало селян, літописці знову писали про чергове переможне їхнє впокорення, а лицарі витирали мечі від крові черні.

В Україні для того, щоб підданих тримати в страхові і стягувати податки, пани тримали гайдуків. Гайдуки були озброєні, добре нагодовані і отримували платню. Зазвичай, в описах класиків української літератури, гайдуки були люті мов пси. Вони нещадно шмагали селян нагаями, часто забирали останнє збіжжя і були нечутливі до сліз дітей (яких вони також принагідно били).

В гайдуки потрапити було не так вже й легко. Місць було мало, конкуренція велика, а альтернативою було або тяжка праця в полі, або безробіття (що означало голодну смерть), або в зарізяки (яких рано чи пізно садовили на палю). Тож, аби заслужити славу і бути затребуваним поміщиками, гайдуки мусили дерти чуби своїм – щоб про це зі страхом гомоніли села. А там, гляди, і керівник HR-у від поміщика підкотить.

Часто гайдуки передавали куті меді: вагітну могли забити в полі, дитину прибити за вкрадені три колоски, викинути з хати вдову з купою дітей. Зазвичай люди таких ображених жаліли і постфактум складали про них сумних пісень (наприклад, як ображена вдовиця/дитина замерзала під парканом у селі).

Час від часу гайдуки «заривалися» – чи то забагато забивали людей, чи то зачіпали когось з рідних сільських самоврядників. Тоді люди брали в руки вила з косами і просили гайдуків вийти на розмову. Гайдуки зазвичай гречно відмовлялися, відстрілювалися, барикадувалися в панських маєтках і чекали поки чи то король, чи то цар не пришлють війська. Війська, які мали пана та всіх селян на увазі, особливо не панькалися і спокійно могли зрівняти село із землею (але то вже інша історія).

З часом гайдуки еволюціонували. Від початків радянської влади вони замінили панів на большевиків: в 30-х роках вислужувалися забираючи останнє в односельців, а від Другої Світової завзято служили в міліціях, кагебе та інших різних сексотських установах. Система їх озброювала, годувала і платила. Новітні гайдуки мусили щоразу демонструвати свою відданість, щоби не втратити свої привілеї – демонструвати, забиваючи чоботями Василя Симоненка, рубаючи сокирою Аллу Горську, чавлячи Василя Стуса і ще мільйони своїх «односельців».

Новітня Україна аж ніяк не відрізняється від того, що укладалося віками. Ще в 2006 році на Українській правді була моя стаття про типове життя типового українського села – така ж Врадіївка тільки в профіль. Врадіївка, як і інші села, терпіла гайдуків завжди, просто цього разу останні «передали куті меду». Система, залишена нам в спадок, виховала цих гайдуків і зробила їх затребуваними працівниками. А скільки ще таких гайдуків плодиться в міліцейських та юридичних вишах? Чи скільки ще «гайдуків» катуватимуть людей, доки вкотре не «переборщать»? Ще приклад Віталія Запорожця чітко продемонстрував, що міліцейсько-прокурорсько-суддівська система своїх не здає – що в них поділ на «гайдуків і чернь» залишилася такою ж, як і сотні років тому.

В Україні десь під триста тисяч працівників міліції. Десятки, якщо не сотні, тисяч прокурорських, а ще суддівські працівники, СБУшники і т.под. Більшість з них має родини, родичів, близьких та друзів. Кожна така особина, виходячи зі спотворених ціннісних українських норм, тішиться, що «мій брат/сват/кум/друг працює в … (потрібне проставити), і якщо що – відмаже». Фактично, ми маємо в Україні мільйони гайдуків, які заради місця під сонцем не погидуються встромити ножа сусідові в спину…

Прекрасна перевага соціальних мереж в тому, що всі ці гайдуки та їхні наближені теж хочуть бути нормальними соціалізованими тваринами. Вони хочуть позувати на ВКантактах, хвалитися своїми членовозами в Аднакласніках чи робити розумний вигляд на ФБ. То чи не час робити єдиний національний список таких гауляйтерів: з їх рідними, близькими, наближеними? Ось за адресою https://www.posobniki.com ще до вересня 2014 року в інтернеті був розміщений білоруський приклад подібного ресурсу (з вересня недоступний), чи українська відповідна група у ФБ. Щоби традиціям гайдуцтва одного прекрасного дня покласти край раз і назавжди.

… Історію України змінило свавілля гайдуків щодо пана – Богдана Хмельницького. Всі інші повстання, де кривдили селян, топили в крові. Навряд чи хто з істориків достеменно встановить, скільки було прикладів сваволь до українців в часи Козаччини – тоді не було інтернету, а літописців було мало. В новітній Україні завдяки ЗМІ ми начулися доста таких сваволь: і за часів Кучми, і Ющенка, і Януковича. Більшість із них рубцювалися без сліду, але чимало завдяки розголосу і реакції спільноти завершувалися перемогами. Згадати хоча би історії з Лозінським і з Макар.

Опубліковано в Думки вголос Мітки: ,
Один коментар в “Врадіївка у вогні
  1. Oleh сказав:

    слушні думки…

Напишіть відгук