Вибори як привід для вторгнення?

Вибори як підстава для вторгнення

21 вересня політрада Партії розвитку України (ПРУ) ухвалила рішення не йти на дострокові парламентські вибори 26 жовтня 2014 року. Цю політичну силу пов’язують із Сергієм Льовочкіним, керівником президентської адміністрації часів Януковича. Тижнем раніше (14 вересня) інша ПРУ – Партія регіонів України, керівником якої свого часу був Янукович, теж заявила, що не йтиме не вибори.

Зрозуміло, що рейтинги до згаданих політичних сил неприхильні, тому не проблема логічно обґрунтувати відмову згаданих партій від виборів. Особливо якщо заважати, що звичний регіон їхніх симпатиків зараз перебуває під окупацією російських терористів. Але відмова цих політичних сил від участі в виборах має ще одне значення – створює підстави для звинувачень з боку Кремля щодо нелегітимності виборів.

Після ЄвроМайдану Партія регіонів України та прибічники Януковича спочатку принишкли, а потім почали множитися ледь не в геометричній прогресії. Йдеться про старих та всім знайомих проросійських політиків, що розкрали та довели Україну до ситуації нинішньої війни і не понесли жодного покарання. Зараз своєю відмовою від виборів вони готуються здати Україну цілком. Проросійським політикам також підіграють так звані “проукраїнські”, включаючи до своїх списків “польових командирів”.

Чи прораховував хтось наступну ситуацію після виборів:

  1. Партії так званого “сходу України” не беруть участь в виборах, що дасть Москві підстави кричати на весь світ про недемократичність виборів та непредставлення Сходу України в центральній владі.
  2. Перемога низки “пропрезидентських сил”, куди включені “польові командири”, дадуть підстави Кремлю повноцінно називати українську владу “військова хунта”.

Щодо другого пункту. Польові командири, які раптом припинили воювати ще задовго до перемоги і кинулися в парламент, виглядають м’яко кажучи дивно (все було б зрозуміло, якби їх брали до списків вже після перемоги). Більше того, ми мало знаємо які компромати заготовлені на цих людей в Кремлі. Наприклад після перемоги якоїсь партії, з’явиться відео, де один з польових командирів катує чи розстрілює людей. Думаєте маячня? Свого часу в інтернеті гуляли скани фейсбук-переписки Семена Семенченка з міністром внутрішніх справ України Арсеном Аваковим. Це лише вершечок і можна лише здогадуватися що ще має в запасі ФСБ, ГРУ та інші російські спецслужби. А це вже прямий шлях до звинувачень в геноцидах і подань відповідних документів до Гааги (що, до речі, мав би вже давно зробити український Мінюст проти проросійських терористів і Росії, але чомусь не робить). На відміну від українських чиновників, Кремль з таким поданням не зволікатиме. Врешті, ми матимемо ситуацію, коли брехня стане правдою, тож Україна вважатиметься терористичною країною, а Росія отримає мовчазну згоду світу на “пацифікацію” Києва.

Все це буде загорнуто в відповідну пропагандистську обгортку. А те, що російська пропагандистська машина працює в рази ефективніше, немає сенсу нагадувати. Власне, млява реакція світу, небажання допомагати Україні військово та кількість відвертих прихильників Кремля, що проглядається на прикладах різних голосувань, свідчить про ефективність російської пропагандистської машини. Адже пропаганда – це не лише те, що ллється з екранів телевізорів та моніторів. Пропаганда – це те, що ллється з вуст дипломатів і агентів впливу, а тут Росія має неймовірну перевагу перед Україною.

Схоже, що українські політики, тактично мислячи про банальне підвищення власних рейтингів, забувають про стратегію. Або ж свідомо наближають вищезазначений сценарій. Поки не пізно пропрезидентським політичним силам варто скинути зі своїх списків всіх польових командирів до остаточної перемоги (адже справжні герої на це погодяться) і прораховувати наслідки своїх дій чи бездіяльності хоча б на два кроки вперед. Бо інакше не буде країни, якою вони так хочуть керувати.