Вигадування ворогів. Частина 1

винайдення ворогаУ своєму блискучому есею, всесвітньовідомий філософ Умберто Еко аналізує етимологію вибудовування ворога у світовій культурі. Як і в який спосіб різні цивілізації ліпили образ ворога і для чого це було потрібно. Автор доходить висновку, що попри поступ цивілізації, людина все ж потребує образу ворога. Ця праця була написана в контексті італійських реалій. Та очевидно, що цей есей на часі для України, яка несподівано опинилася віч-на-віч зі старим-новим імперсько-кремлівським ворогом.   

“Вигадування ворогів” – так спочатку називався виступ всесвітньо відомого семіотика Умберто Еко в Болоньському Університеті. А у 2011 році однойменний есей вже побачив світ у збірці “Винайдення ворогів та інші випадкові тексти”. Наведений нижче текст, – зреферований з книги Umberto Eco. Wymyślanie wrogów i inne teksty okolicznościowe познаньського видавництва Rebis (2012 рік). 

Кілька років тому в Нью-Йорку я натрапив на таксиста з важким для розуміння іменем. Він мені розповів, що родом з Пакистану. На його питання, звідки родом я – відповів, що з Італії. Потім він запитав, скільки людей мешкає в Італії і був здивований, що так мало і що ми не спілкуємося англійською мовою.

Наприкінці пакистанець поставив питання, хто в нас вороги. На моє: “Перепрошую?”, він ввічливо пояснив, що його цікавить з якими народами ми споконвіку ведемо війни за землі, спірні території, з ким маємо етнічні конфлікти і тому подібне. Я відповів, що ми ні з ким не воюємо. Таксист продовжував терпляче пояснювати, що йдеться про те, хто наші одвічні вороги, – ким є ті, з ким ми ведемо взаємні вбивчі війни. Я повторив, що таких людей немає, що остання війна була півстоліття тому. До того ж ми її розпочали, виступаючи проти одного ворога, а під кінець вже мали зовсім іншого.

Ця відповідь його не задовольнила. Як це можливо, що існує народ, який не має ворогів? Я вийшов з таксі залишивши таксистові два долара чайових як сатисфакцію за наш ганебний пацифізм. Вже пізніше до мене дійшло, що я мав би відповісти. Це неправда, що італійці не мають ворогів. Не мають ворога зовнішнього, принаймні ми не в стані визначити, хто ним міг би бути, проте постійно воюємо самі з собою…

… Мати ворога важливо не лише в процесі окреслення нашої ідентичності, але також для забезпечення собі перепони, всупереч якій ми могли б подовжити в часі нашу систему цінностей і в конфронтації продемонструвати, чого ми варті. Зауважте з якою легкістю неонацисти з Верони вважали ворогом кожного, хто не належав до їхніх лав, аби тільки окреслити себе як групу. Зараз одначе займемося не лише майже натуральним явищем виокремлення ворога, який нам загрожує, скільки самим процесом його створення та демонізації.

цицерон
Цицерон

В Промові проти Катиліни (ІІ, 1-10) Цицерон не мусив представляти образ ворога, оскільки мав докази змови Катиліни. Однак створив його образ іншою мовою, коли змалював сенаторам послідовників Катиліни, приписуючи головному звинувачуваному їхню моральну зіпсованість…

… Такий самий моралізаторський тон вчувався пізніше в промовах Августина, коли єпископ з Гіппони метав блискавки в язичників, позаяк на відміну від християн ті ходили до цирку, театру, амфітеатру і влаштовували вечірки з оргіями. Вороги – це інші аніж ми, а їх звичаї відрізняються від наших.

Іншим типом ворога є іноземець. Вже на римських різьблених рельєфах варварів зображали як пласконосих бороданів, а сама назва “варвар”, як відомо, стосується вади вимови, що згодом перенесене в категорію розумового упослідження.

Однак найперше на роль ворога обирають не тих, хто атакує нас безпосередньо (як наприклад варварів), а тих, кого нам вигідно назвати ворогом, навіть якщо вони взагалі не несуть загрози. Потім ми не стільки акцентуємо на їхній відмінності, скільки сама їхня відмінність стає для нас синонімом загрози.

Тацит
Тацит

Зауважмо, що казав про євреїв Тацит: “В них безбожне все, що святе в нас, а дозволене те, що в нас нечисте” (і одразу пригадується англосаксонська гидливість стосовно французів-жабоїдів чи німецька гидливість щодо італійців за надмірне вживання часнику). Євреї – “чужі”, позаяк не їдять свинини, не заквашують хліб, відпочивають сьомого дня, вступають в шлюб лише зі своїми, роблять обрізання (увага!) не для того, що так велить гігієнічна чи релігійна норма, а для того, щоб підкреслити свою інакшість, зрештою – ховають своїх померлих, замість спалювати тіла, а також не поважають наших правителів. Вже зазначивши відмінність деяких звичаїв (обрізання, шабат), можна ще сильніше підкреслювати різницю, додаючи до образу вигадки (наприклад, шанують зображення віслюка, зневажають своїх батьків, дітей, братів, батьківщину та богів).

Пліній не знаходив значних підстав до очорнення християн і мусив визнати, що вони не лише не вчиняють злочинів але й постійно намагаються робити добро. Попри те Пліній посилав їх на смерть, оскільки християни не робили пожертви цезару, а вперта відмова робити щось очевидне вже робило їх інакшими.

З розвитком міжнародних контактів зявився новий тип ворога. Ним вже був не лише внутрішній неприятель, але й хтось із зовні та водночас посеред нас, сьогодні б сказали – імігрант з-за меж Європейського Союзу. Його поведінка певним чином різниться від нашої або ж він калічить нашу мову. Когось подібного змальовував в сатирах Ювеналій: це грек, хитрий шахрай, безсовісний і розпусний, здатен затягнути в ліжко жінку друга.

Чужим для всіх, з точки зору кольору шкіри є чорношкірий…

… Чорношкірий – бридкий. Ворог повинен бути бридким, оскільки гарне асоціюється з добрим (kalokagathia), а

Атилла
Аттіла

одним з фундаментальних елементів краси було те, що за часів Середньовіччя називали integritas (відповідати загальносприйнятим характеристикам, аби бути звичним представником певного типу, тому до людей бридких відносили тих, кому бракувало якоїсь частини тіла: наприклад ока, або того, хто був нижчий середнього зросту, чи ж мав “нелюдський” колір шкіри). Таким чином народжується готовий взірець, що дозволяє ідентифікувати ворога: чи то циклоп Поліфем, чи карлик Мім. Пріскос з Паніуму в V ст. н.е. описував Аттілу як людину низького зросту, з довгим торсом та великою головою, з малими очима, з рідкою сивіючою бородою, з пласким носом і (фундаментальна в описі прикмета) темної шкіри. Однак цікаво те, що описана фізіономія Атилли нагадує фізію чорта, якого пять століть по тому описав Рудольф Лисий: скромна постать, тонка шия, схудле обличчя, чорні як вугілля очі, покрите зморшками чоло, приплюснутий ніс, великі уста, волохаті брови, довге гостре підборіддя, собачі зуби, видовжений череп, впалі груди, з горбом на плечах.

Ворогами також можуть бути представники іншої цивілізації…

Продовження есею за цим посиланням