Чому безвіз відкривали не з Польщею

11 червня президент України Петро Порошенко відкрив символічні двері до Європи на українсько-словацькому кордоні. Натомість громадські діячі та пул журналістів відкривав безвізовий режим у “першому безвізовому потязі” Київ-Перемишль, а потім відзначали скасування візового режиму на “креативній вечірці” в замку Красічин, що неподалік Перемишля.

Те, що президент України не відкрив двері до Європи на українсько-польському кордоні, привернуло увагу – чому, мовляв, не на польському, адже Варшава завжди була адвокатом України в ЄС?

Чому безвіз відкривали не з Польщею

Джерело: Галінфо

Томаш Пехаль, аналітик одного з найвпливовіших в Польщі Центру Східних Досліджень, слушно звертає увагу на порівняно невелику кількість власників біометричних закордонних паспортів, що дозволяє подорожувати до Європи без віз (біля 3,5 мільйонів), а також на те, що впровадження безвізу є прагненням української влади збільшити свій рейтинг зважаючи на сповільнення реформ і всюдисущу корупцію, що почується чи не найкраще.

Власне, текст можна прочитати на сторінці самого автора, я ж виокремлю кілька моментів. Автор (дещо глумливо) констатує, що вся польська праця з наближення українських структур до ЄС залишилася без належної оцінки. Далі – що вчинок Порошенка вказує на непрості взаємини між Варшавою і Києвом. Нарікає, що українці ставляться до Польщі, як до інструменту (себто закид щодо прагматизму, яким часто люблять пишатися самі поляки). І як висновок, все вказує на ставлення саме Києва до Варшави, бо “польські політики – незалежно від партійної приналежності – протягом років реально боролися за українську справу на ЄСівському майданчику. Тоді як в такий важливий день, не вони стали партнерами України у святкуванні. Прикро“.

Я вважаю себе прихильником взаємин з Польщею, однак крок Порошенка мені не видається дивним. Тож пропоную полякам, серед яких є багато моїх друзів, подивитися на 11 червня очима прагматичного українця – чому український безвіз відкривали не з Польщею.

30 квітня 2017 року в польському Ньюзвіку світ побачила новинаНіби готувалися до виходу з ЄС” Так ПіС віддаляє Польщу від Брюселя” (ПіС – Право і Справедливість, правляча на сьогодні партія в Польщі, проти якої щоразу більше протестують польські громадяни). В ній високопосадовець Європейської Комісії стверджує, що від часу виборів Дональда Туска на другу каденцію Голови Європейської Ради, урядовці з Варшави неохоче відвідують Брюссель (нагадаю, що Польща є членом ЄС), бо це погано сприймається впливовими польськими політиками (тут очевидний натяк на “презеса ПіСу” Ярослава Качинського). А якщо з Варшави урядники і приїздять, то нижчого рангу, ніж зазвичай – як це було під час зустрічі AgroForum Mare Balticum, коли ухвалили створити Групу країн Балтійського моря в справах сільського господарства. Тоді від Польщі приїхав звичайний урядовець, тоді як інші країни були представлені щонайменше заступниками міністрів, і демарш Варшави широко обговорювали в кулуарах. Польські журналісти вказують, що загалом Варшава не бере участі в найважливіших дебатах ЄС та у важливих для Польщі ініціативах.

Очевидно, варто нагадати, що 9 березня ц.р. нинішня польська влада отримала нищівну поразку в ЄС під час виборів шефа Європейської Ради. На цій посаді від грудня 2014 року перебував колишній прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск, який мав найвищі шанси  обратися на другу каденцію. Варшава відмовилася його підтримувати, бо Туск пов’язаний з партією Громадянська Платформа – головним політичним опонентом ПіСу. Тож ПіС висунув свого кандидата – євродепутата Яцека Саріуша-Вольського. Підтримати свою людину на виборах шефа ЄвроРади навіть приїхала польська прем’єрка від ПіСу Беата Шидло. Але результат голосування для правлячої партії був нищівним – 27 членів ЄС проголосували за Туска і лише 1 проти, і цим проти була Польща. Несподіванкою для Варшави стало те, що її не підтримали навіть члени Вишеградської четвірки – лідерство саме в її рамках проголошував під час виборів та в інавгураційній промові нинішній президент Польщі Анджей Дуда, якого висунув ПіС.

З ЄС нібито все ясно, тож далі безпековий аспект.

28 березня ц.р. найвпливовіший польський тижневик Політика надрукував статтюНАТО не має єдності” – про те, як слабне позиція Польщі в Альянсі. Журналісти звертають увагу, що свого часу Польща змогла увійти до неформальної “Великої Шістки НАТО” – країн на чолі Альянсу, але вже “більше року” ключові функціонери уникають зустрічей з поляками. Причина – небувалі кадрові чистки в польському війську. Почалося все від того, як польський міністр оборони Антоні Мацєревіч заявив, що Росія викупить в Єгипту французькі Містралі за один долар – тобто фактично звинуватив Париж в оборудці. Сам Мацєревіч в американській дипломатичній пошті оприлюдненій у ВікіЛікс зображений людиною непередбачуваною.

Залишив свій слід Мацєрєвіч також і в контррозвідці – як в державній, так і НАТОвській. Журналісти пишуть, як міністр оборони несподівано приїхав з нічним візитом до варшавського Експертного Центру Контррозвідки НАТО в грудні 2015 року. Це призвело до паралічу інституції, а деякі офіцери НАТО почали називати міністра оборони Польщі shit head (м’яко кажучи “довбанутим”).

Як твердять медіа, в НАТО підозрюють, що Варшава сповзає в орбіту Росії. Як приклад подають факт, що Польщі вже не дають доступу до надтаємних розвідувальних рапортів, хоча півтора року тому поляки мали доступ до грубих течок. Більше того, вже сама Польща стає предметом аналізу розвідки НАТО.

До цього варто додати кадрові пертурбації у польському війську. Зокрема, як самодур – речник міноборони Бартоломей Місієвіч, який не має вищої освіти, звільняв досвідчених офіцерів, бо ті перед ним не стояли струнко. Спочатку офіцерів ховали від гніву самодура в структурах НАТО – таким чином, наприклад, генерал Анджей Реудовіч став командувачем Об’єднаного центру бойових дій НАТО в Норвегії. Але хвіртка до НАТО замкнулася і звільнені бойові офіцери опинялися ніде. Як, наприклад, генерал Януш Боярський, якого відкликали з посади головного коменданта Академії НАТО в Римі. Або звільнений керівник елітного війського спецпідрозділу ГРОМ полковник Пьотр Гонстал, якого настільки поважали у Вашингтоні, що на закритій вечірці вручили зірковий штандарт, який день стримів над Капітолієм.

До речі, щодо ГРОМу – 4 квітня ц.р. Політика написала про небувалий скандал – внаслідок кадрових змін зі спецпідрозділу одночасно звільнилося 74 бійця. Це найбільше масове звільнення за історію ГРОМу.  Йдеться про людей, у яких за плечима реальний бойовий досвід. Їхнє звільнення в умовах російської непередбачуваної поведінки є щонайменше дивним.

А тепер до справ польсько-українських.

Неодноразові акти вандалізму проти українських пам’яток на території Польщі, що залишися без належної реакції Варшави навряд чи чи можна назвати дружніми жестами. А знищення польськими нацистами пам’ятника воїнам УПА в Грушовицях стало кульмінацією взаємин, позаяк польська влада ніяк на це не відреагувала. Втім, як не вшанувала і 70 річницю операції Вісла, коли поляки силоміць переселили сотні тисяч українців і тоді ж тисячі українців позабивали в концентраційних таборах. Крім того, до дій нинішньої польської влади можна додати інші “деталі” – наприклад, припинення фінансування сайту польських українців, яких нині в Польщі мешкає кілька сотень тисяч, або згортання роботи з українською національною меншиною.

До всього написаного слід додати думку історика Олександра Зінченка, який нагадав, як після зустрічі президента України Петра Порошенка з “презесом ПіСу” Качинським останній ультимативно заявив, що “з Бандерою Україна в Європу не увійде”, тим приписуючи Україні неіснуючий офіційний культ Бандери.

Підсумовуючи. Перераховані вище факти – лише частина безладу, який спровокувала нинішня політика Варшави. Правда в тому, що нинішня польська влада – токсична. Вона не лише руйнує польсько-українські взаємини, вона знищує позиції своєї держави в Європейському Союзі і НАТО, а отже не може бути надійним союзником і адвокатом з міжнародними інституціями. Із такою владою неможливо проводити рівноправний діалог, як неможливо на рівних говорити зі зверхньою особою, яка чує лише себе. Тому поки польські громадяни не вирішать проблему своєї влади самостійно, доти Київ мусить бути обачним.

P.S.: І не слід розповідати, що Польща робить Україні послугу приймаючи в себе “біженців” – Варшава за рахунок заробітчан-українців вже непогано поправила своє фінансове становище. Плюс прикриваючись українцями Польща усунулася від потреби приймати біженців із Сирії, що зважаючи на ріст ксенофобії спричинило би серйозні проблеми. Втім, антиукраїнська істерика в Польщі теж приносить плоди, коли жертвами нападів стають українці – за те, що вони українці.

 

 

Опубліковано в Політика

Напишіть відгук