Чорносотенна Росія

Чорносотенна РосіяЦю статтю, що виходить в Українському журналі (№1-2, 2015 р.), я написав 5-го березня одразу після московського “Антимайдану” і вбивства російського опозиціонера Бориса Нємцова:

21 лютого 2015 року став відправною точкою в новітній історії Росії та її сусідів. Суспільний рух Антимайдан, який поєднав під своїми прапорами, здавалося, немислимих союзників, відкрив обличчя Росії, що не змінилося за останні сто років. 

Варто звернути лише на заголовки новин, аби збагнути роль Антимайдану в житті Росії: «Антимайдан дозволив траурний мітинг прихильників Нємцова», «Антимайдан пікетував московський офіс радіо Свобода», «Антимайдан просить генпрокуратуру Росії перевірити відеоролик опозиційного політика», «В Криму створили антимайдан для боротьби з геями і п’ятою колоною», «Антимайдан виніс вирок правозахисниці, яка писала про умови утримання в’язнів»… і нарешті всього лише за десять днів після створення Антимайдану, Financial Times констатує, що «після Нємцова рух Антимайдан породив в Москві атмосферу страху».

Новітній російський чорносотенний рух, схоже, повторюватиме предтечу ХХ сторіччя, коли тогочасні чорносотенці влаштовували погроми, вбивали і катували своїх ворогів. Але до фізичних методів додані психологічні винаходи радянських часів.Наприклад, повернулася в сучасну Росію система репресивної суспільної обструкції, яку створив Сталін і плекало НКВД-КДБ. Достатньо згадати тотальне цькування російського співака Андрія Макарєвіча, який наважився дати концерт українським дітям на сході України, чи відому російську акторку Лію Ахеджакову, яка зізналася, що раптом втратила купу своїх друзів, як тільки озвучила свою проукраїнську позицію.

Згадані російські зірки після підтримки України раптом взагалі зникли з інформаційного поля та з професійної діяльності. Позаяк для митців упізнаваність є основою їхньої діяльності, то їх інформаційне «вимкнення» тотожне  сталінській тезі «Нема людини, нема проблеми». З політиками складніше, особливо з упізнаваними за кордоном. Вимкнути їх інформаційно – нереально. Проте реально вбити. Як це й сталося з Борисом Нємцовим. І далі чорносотенці-антимайданівці постали в усій красі.

Агресія Росії проти України і супутня цьому російська пропаганда на прикладі Антимайдану явили світові зміну опозиційного ландшафту в Росії. Якщо ще в 2010 році на опозиційних мітингах можна було побачити демократа Нємцова, Лімонова і цілий спектр правих, то 21 лютого ц.р. раптом з’ясувалося, що під прапори Антимайдану стали всі, окрім демократів. Всілякі офіцери, кадировці, осетини, прохоровці, казаки, шовіністи, імперці, столипінці, ленінці, байкери, сталінці, нові комуністи, православні, більшовики, націоналісти і т.д. і т. под…

Ця еклектична суміш стала під такі ж еклектичні за суттю прапори, де комуністичний кумач перекреслювали царськими георгіївськими стрічками, або георгіївські стрічки розмірами з прапори межували з російськими триколорами. Цей же ж еклектичний натовп озброївся не менш абсурдними гаслами, які для зручності керування масами кремлівські політтехнологи звели до: «Не забудемо і не пробачимо», «Ні Майдану», «Путінізм назавжди».

Картина світу в головах антимайданівців виглядає так: Євромайдан в Україні привів до влади фашистів, тому від цих фашистів треба рятувати «русскіх» людей в Україні; Євромайдан це загроза для Росії, тому треба зробити все, щоб не допустити подібного в Москві. Власне, створення в Росії нових чорносотенців (в різні часи такі рухи мали назву чи то хунвейбінів в Китаї, чи то ті тушок в Україні), які палицею, кулаком та моральним тиском «впливали» на людей, не є несподіванкою. Адже якщо придивитися до чинної Воєнної доктрини РФ (про це була стаття в УЖ, №11-12 за 2014 рік), то видно, що найбільше Кремль боїться поширення революції на терен Росії. Відтак задля їх недопущення Москва відкрито задекларувала створення промілітарних рухів, замаскованих під патріотизм.

Часовий фактор. Чорносотенцям царської Росії треба було три роки, аби зорганізуватися і заявити про себе антиукраїнськими і антиєврейськими погромами. Антимайдану вистачило десять днів, аби про нього написала світова преса. Сучасні медіа надзвичайно пришвидшують хід подій, а те, що раніше потребувало навіть століть, сьогодні відбувається в лічені роки чи навіть місяці (наприклад, Де Токвіль писав, що між першими протестами у Франції і  Французькою революцією пройшло три століття, та нині відстань між Помаранчевою революцією і Євромайданом склала всього десять років). Тож новий «громадський рух» Росії розкриватиметься перед сучасниками. Свідчення цьому кампанія «новая русская вєсна», що орієнтована на збурення людей на сході та півдні України, а також запуск в рамках цієї «весни» нових сепаратистських проектів на кшталт «харківської народної республіки» – і все це залите кров’ю терактів проти України за якими стирчать вуха російських спецслужб.

Чого очікувати? Повторення Антимайданом дій чорносотенців початку ХХ сторіччя вже відбувається: пропагандистська робота, оформлення в масовий політичний рух, диверсії проти інакодумців, залякування тощо. Однак сто років тому чорносотенці зникли безславно – замість того, щоби виконати свою місію – вберегти російську монархію, вони не спромоглися запобігти більшовицькій революції 1917 року і були знищені. Тобто лише невеличка частина чорносотенців була здатна на радикальні дії, маса ж працювала задля пропагандистського ефекту залякуючи тих, хто не наважувався боронитися.

Нинішньому Антимайдану також притаманні риси пропагандистського шоу: трійця ідеологів (співачка, байкер і псевдоінтелектуал); розмаїття одностроїв, що створює враження масовості; потужний супровід в медіа. З одягу, плакатів і гасел чітко видно міліарну складову Антимайдану – а це вже нагадує початок створення гітлерівської НСДАП. Тільки якщо і чорносотенці і НСДАП не були повністю владними проектами, то Антимайдан це 100% продукт Кремля, замаскований під художню самодіяльність – улюблене заняття мас в Радянському Союзі і сучасній Росії, в умовах, коли люди не можуть себе реалізувати.

Якщо співставити сьогоднішні методи ведення війни Росії проти України, вірогідно, що Антимайдан отримуватиме підтримку у вигляді тренувальних таборів, інструкторів спецслужб, зброї. Тези про «порятунок» України від «фашизму» набиратимуть цілком реальних рис, коли за спинами «обурених київською хунтою громадян Росії» ховатимуться зелені чоловічки. Такий сценарій вже реалізується – варто пильніше придивитися до інформаційного поля Росії. А в ньому вже тривалий час культивується думка, що саме Україна готується до війни – і цього достатньо для «священного походу» проти ворога під хоругвами і комуністичними прапорами.

Кремль застосовує свій улюблений прийом – фальсифікацію небезпеки. Спочатку так зробили з Євромайданом, потім з Україною, тепер небезпеку фальсифікують вже в цілому регіоні, аби захистити режим Путіна, створити пояс конфліктів в сусідніх з Росією країнах і переключити на ці конфлікти увагу як світу, так і своїх громадян. Крім того, Кремль ніколи не відходив від своїх геополітичних концепцій, одна з яких була проголошена за часів російського царя Миколи ІІ (за іронією долі, коли функціонували згадані чорносотенці), що західний кордон Росії має проходити Віслою.

Опубліковано в Мої статті, Політика

Напишіть відгук