Інтервенція Росії в Україну. Попередня оцінка

bear_with_sightРосія ніколи не вважала Україну окремою державою. Більше того, державою, яка має право щось вирішувати самостійно. Фантомний біль відрізаної частини тіла у 1991 році, мучить Москву з кожним роком сильніше. Президентство Януковича було досить сприятливим для Кремля, щоби почати відродження бодай частини Радянського Союзу (неосовка). Повстання ж проти режиму Януковича у 2013 році та його повалення у 2014-му стало для Кремля несподіванкою. Російська владна система, яка є надзвичайно бюрократичною, продемонструвала наскільки  вона «важка» і неповоротка в питанні реакції на асиметричні загрози. Євромайдан виявився саме такою асиметричною загрозою, на яку не змогла відреагувати російська державна машина.

Тож революція пройшла повз Кремль. Більше того, Кремль опинився поза процесом впливу на ситуацію в Україні (окрім інформаційних операцій, але така війна велася проти України постійно, тому й схеми впливів та вкидів тут добре налагоджені). Нова постреволюційна влада виявилася сприйнятою значною частиною українського суспільства, що й привело Путіна до оскаженіння. Випадання України внаслідок антикримінальної революції ставить хрест на спробах Кремля відновити неосовок. Адже російському вже двічі президенту завжди було критично важливо усувати Україну від будь-якої статусності в переговорах, замінюючи їх кремлівськими переговорниками. Говорити про Україну без України – таким зажди було завдання російського МЗСу.

Саме тому був задіяний план військової інтервенції в Україну – щоб Кремль вийшов на міжнародне поле як суб’єкт переговорів за долю України. Такий собі «вершитель української долі». В Кремлі, унаслідок такої комбінації, розраховували розділити Україну на зони впливу, забираючи собі не лише Крим та Схід, але й Причорномор’я та в ідеалі Київ. Побудова міфу про «Русский мір» – критично важлива у світлі постійної зростаючої мусульманізації Російської Федерації, тож Київ, як «мать городов русских», – це діамант в русскомірскій короні.

Окрім духовних скреп, існує ще й чинник людського потенціалу. Йдеться не лише про поповнення російської імперії особами слов’янської зовнішності для виправлення катастрофічної демографічної ситуації країни. Йдеться про підживлення російської імперії мізками. Про що йдеться? Наприклад, за часи незалежності Україна розробила не одну модель безпілотних літальних апаратів (у виробництво вони не пішли через саботаж, але деякі розробки були продані іншим державам). Росія ж на жодну модель безпілотників так і не спромоглася.

Україна успішно розробляла і впроваджувала ракетні технології (наприклад, Sea Lunch). Розробки Росії в цій галузі більш ніж скромні. Більше того, виявилося, що Росія нездатна модернізувати свій ядерний щит без українських фахівців. Наявних двох заводів на території Російської Федерації недостатньо – нові ракети роблять повільніше, ніж старіють наявні. Без допомоги України РФ ризикує залишитися без свого ядерного захисту. Це робить країну вразливою, позаяк Москва просто не матиме ресурсів, щоби покрити величезні території, куди часто відправити війська проблематично – нема інфраструктури.

Зацікавлення Росії в Україні стосуються і транзитних можливостей. При чому це стосується не лише енергоносіїв, але й виходів до моря. Або створення так званого Чорноморського транспортного кільця – швидкісного шляху навколо Чорного моря, в чому Росія хоче брати участь без України.

Зважаючи на критичне значення України для свого подальшого виживання, Росія довго і методично готувала ґрунт для поглинання України. Вторгнення в Крим було радше кроком відчаю, імпровізацією в контексті вислизаючої з рук можливості. Бо поглинання України мало би відбуватися не так і лише тоді, коли до цього мала би бути готова Росія. Наприклад, Росія недостатньо напрацювала зв’язки між проросійськими молодіжними організаціями і «молодіжами» на Сході та Півдні України, а також в Криму – інакше не довелося би везти таку кількість «туристів». Наприклад, Росія не встигла «доформатувати» під свої потреби УПЦ МП і врешті Московський Патріархат це довів своєю позицією. І є ще багато соціально-економічних плацдармів, де Росія так і не встигла закріпитися.

Фактично Євромайдан знищив плани Кремля. Україна за останні чотири місяці пройшла процес декриміналізації (пагони, що лишилися ще будуть викорінюватися) і дерадянизації. Переслідуючи свою мету загарбати Україну, Росія відторгнула Україну від себе даючи унікальний шанс нарешті розпочати процес формування повноцінної держави – з чіткими кордонами, недопущення втручань у внутрішні справи чужинців та іншими атрибутами державності. Зрозуміло, що це аж ніяк не означає, що Кремль змириться із втратою України – наш «брат» ще не раз проявиться своє справжнє обличчя.

Цього разу Російська Федерація імпровізувала і навіть не розраховувала, яку реакцію викличе її інтервенція в Україну з боку світової спільноти. Тут питання навіть не у фінансових втратах країни, коли російський Центробанк був змушений в перший же день торгів на Московській біржі розпечатати золотовалютні запаси для підтримки рубля. Ключову позицію зіграли країни-гаранти безпеки і територіальної цілісності за Будапештським меморандумом 1994 року, а надто позиція Китаю, який долучився до меморандуму пізніше. Кремль, сп’янілий від безкарності після вторгнення в Грузію, не очікував, що військове вторгнення в «якусь там Україну» спричинить глобальні наслідки насамперед у світовій економіці. Більше того, наслідки інтервенції Росії в Україну ще довго даватимуться взнаки – починаючи від більш ретельних перевірок росіян під час видачі віз, завершуючи нагадуванням слів Бісмарка: «Угоди підписані з Росією, не варті й паперу на якому написані».

——————————————–

Про те, як Росія воювала проти України протягом років – у моїй статті майже річної давнини “Братні лещата

Опубліковано в Мої статті

Напишіть відгук