Про порошенківську фабрику тролів у Фейсбуці i PanamaPapers

З моєї Фейсбук-стрічки раптом зникли пропорошенківські персонажі. За ними я відзначав які вони відпрацьовують темники і кого цькують. Вирішив одного пошукати і виявив, що він мене забанив. Спробував через профіль дружини – її теж забанив. Це при тому, що в мене нема інфи про дружину, “фейсом” вона користується рідко і про політику не пише взагалі.

Нещодавно я читав цікаве дослідження (не напишу чиє), чого варті деякі розкручені персони в українському Фейсбуці з багатьма фоловерами – питома частка їхньої аудиторії виявилися ботами або фейковими профілями (між іншим, це стосується і поціновувачів профілю Петра Порошенка).

Про порошенківську фабрику тролів у Фейсбуці i PanamaPapers

Протести в Ісландії 05 квітня 2016 року, що призвели до відставки прем’єр-міністра

Тема специфічна, але цікава. Бо, схоже, українським Фейсбуком намагаються керувати ляльководи, ноги яких ростуть з конкретного місця. Вже давно зауважив, як вони узгоджено діють: закидають в соцмережі теми ⇒ створюють видимість масової підтримки цих тем ⇒ легітимізовують їх віртуально ⇒ оброщують своїми аргументами (коригують аргументи) ⇒ цькують незгодних. Врешті весь цей обіг видають за “громадську” думку, легітимізовуючи свої ж темники в “реалі” (соцмережі засудили, обговорили, обсмоктали і под.).

Якщо я маю рацію, то так політика не робиться. Є серйозні західні дослідження про те, наскільки віртуальність соцмереж збігається з реальністю – в середньому близько 3%. Тобто якщо оголосити якусь революцію чи збір народу в “фейсі”, то гарантовано на цей заклик фізично прийде близько 3% аудиторії і це, насправді, небагато. Але це ж не мета “порохоботів”.

Бо, крім згаданого, їхня мета – ще й дати людям можливість спустити пару. Такий собі аналог кухні, де можна не лише скинути негатив, а й сублімувати проблему – наприклад, щось засміяти замість серйозного обговорення. Посміявся і ніби й проблема не проблема. Офшор Порошенка – вже й не офшор, а тупий демотиватор. Лайкнув чи перепостив його, і з відчуттям виконаної місії пішов спати, вже не турбуючись про “реал” – як ті ісландці, які вийшли на вулиці і добилися відставки прем’єр-міністра, що засвітився в Panama Papers.

А ось небезпеки “фейсу” (і частково Твітера) переважають зиски – соцмережі це надзвичайно ефективний медуім, коли значні маси народу також швидко дізнаються про брехні і маніпуляції. Реакція користувача на таке проста – “брешеш-бан”. Так ось, коли люди почнуть масово блокувати чільних “блогерів” Адміністрації президента, тоді їм буде кепсько.

Пишу я це в контексті скандалу з офшорами Порошенка. Викид Panama Papers – це багатосерійна комбінація. За нинішніми спробами відбілити президента Петра Порошенка (а нічого, що він обіцяв взагалі продати свій бізнес?), будуть нові документи і вони будуть красномовніші. Недаремно над Панамськими Паперами працювали не лише сотні журналістів, а й наукові заклади (зокрема, Columbia Journalism School). Як йдеться в відомому українському анекдоті: “Не для того мама квітку ростила…”, щоби фігуранти Panama Papers відбулися легким переляком.

Опубліковано в Політика, Соціальні медіа

Напишіть відгук