Ще раз про мову

У 2010 році в Україні хвилею популярності прокотилася російські кінострічка “Про, що говорять чоловіки“. За захопленими реакціями тоді оминули увагою головний підтекст стрічки – відсутність фізичних та ментальних кордонів між Росією та Україною. За сюжетом четвірка друзів-московитів вирішили гайнути на день народження до друга в Одесу. Кордонів між Україною та Росією не існує, дорогою вони заїжджають в “Киев, мать городов русских”, всюди послуговуються російською мовою. Словом – суцільний позитив та ідилія.

Ще раз про мову. Лікбез для Зеленського

Невитравний психотип “русскага  чєлавєка”, який не цікавиться архітектурою і якому головне “пожрать і поспать” – це елемент гумору. Гумором стала і єдина згадка, що в Україні є українська мова, коли згадується, що “водочка” – це “горілка з перцем”. Психологічно-інформаційну диверсію у вигляді “ржачного” фільму  проґавили у Києві і фільм виходив на широких екранах отруюючи мізки посполитих. До речі, там грав Фьодор Добронравов – партнер Зеленського за забороненим серіалом Свати, трансляцію якого відновили на каналі 1+1 після перемоги партнера. Марно плекати ілюзії, що актори несвідомі підтекстів, які запаковують продюсери чи сценаристи стрічок.

Нова владна команда на чолі із Володимиром Зеленським “несвідомо” порушили питання статусу і функціонування української мови в Україні. На позір нібито це не Зе!команда ініціювала мовну тему – їхня риторика суто мирна, аби опоненти виглядали агресивними тролями. Та насправді це Зе!команда збурила мовне питання. І в цьому вона неабияк креативна та вибіркова. Навіщо?

Першим, на самому початку липня, тему мови порушив керівник Офісу президента України Андрій Богдан з ідеєю референдуму дозволити Донецькій та Луганській областям розмовляти російською мовою. Одразу в партії Слуга Народу відмежувалися від слів Богдана – мовляв, це його особиста думка. Утім, 25 липня в ефірі політичного ток-шоу “Право на владу” богданівську тезу повторив колишній консул Яременко, який пройшов до парламенту як кандидат від Слуги Народу. Ось його пряма мова (виділення жирним шрифтом моє):

“Богдан (керівник Офісу президента) говорив про врегулювання на Донбасі. І Харків відрізняється від Донецької і Луганської областей тому, що щодо Харкова у нас немає домовленостей із Росією про необхідність, яка до речі реалізована в українському законодавстві вже, про необхідність застосування якихось окремих правил до цього регіону, які зобов’язання взяла на себе Україна, як на мене нелегітимно. Але вона взята і світ з цим погодився щодо двох областей – Донецької і Луганської. І в цьому контексті питання мови може виникнути, може виникнути – російської мови.
Я особисто не є прихильником жодних статусів російської мови і я тут абсолютно солідарний – державна мова і так далі. Але давайте просто зважати на те, що… серйозно поставимося до цього питання – це може бути питання війни і миру. І це зовсім інший контекст.
Другий контекст – питання мови у нас не закрито, воно не вичерпуються лише фразою про те, що українська мова є державною – ми йдемо в ЄС. Там є певне законодавство щодо мов, фактично мають виняткові права всі мови держав-країн ЄС – це теж буде для нас питання і це вже питання – ми побачили як Угорщина експлуатує це питання і як гостро вона ставить… І тому… Іще раз – тобто якщо ми хочемо бути в європейській сім’ї народів, ми повинні користуватися їхніми правилами, підходами. Тому давайте просто вести професійно розмову – є питання війни і миру, є питання наших відносин з європейцями куди ми йдемо і у цьому контексті ми змушені будемо говорити про мови. Інших контекстів немає”.

Ще раз про мову

Дивує, що пан “дипломат” не знаючи тексту “Комплексу заходів щодо виконання Мінських угод” настільки вільно його інтерпретує. Адже право на “мовне самовизначення” зазначене лиш в примітках і стосується суто окупованих частин Донеччини і Луганщини, а не всіх областей, як про це заявили Андрій Богдан і Богдан Яременко.

Цілком логічно, що в разі відповідного мовного референдуму для двох областей – як цього хочуть в Офісі президента і у фракції Слуги Народу – подібне бажання виникне і в Харкова, Одеси, Миколаєва, Херсона, Запоріжжя… Голова партії Слуга Народу Дмитро Разумков таку логіку заперечує, але він або некомпетентний, або бреше – Україна вже проходила “язьіковий парад” в нульових, допоки суд у Севастополі скасував регіональний статус російської мови.

Друга поширена теза представників Зе!команди – натяки на відповідність мовній політиці ЄС. Вочевидь йдеться про Хартію регіональних мов або мов меншин, але вже не раз писано, що український переклад Хартії спотворено:

“Наш аналіз автентичних текстів Хартії засвідчив, що базовий термін «regional or minority languages» (англ.) («langues regionales ou minoritaires» (фр.) був неправильно перекладений українською мовою як «регіональні мови або мови меншин». Його правильним українським відповідником є – «регіональні або міноритарні мови», тобто ті мови, що використовуються у певному регіоні і є менш поширеними, ніж інші в межах цього регіону”.

Тобто правда така, що російська мова під Хартію не підпадає. Для тих, хто цікавиться – ось посилання на збірку мов, які покликана захищати Хартія. Для України ж актуальний захист лиш двох мов – караїмської і гагаузької. І все.

Та слуги народу не заспокоюються і апелюють до Конституції, мовляв “є єдина державна мова і це мова українська”. Зе!команда закривається статусом української мови, що закріплений в Основному Законі, і вказує – українській мові нічого не загрожує. Справді? Тобто полички в кіосках преси, де україномовних видань в десятки разів менше за російськомовних – це “не загрожує”?

Утім, в конституційному пасажі Зе!команди є суттєве “але”. Нагадаю, що в Статті 10 чинної української Конституції написано:

“Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України”.

“…російської, іншим мов національних меншин…” – це важливий момент, оскільки в Конституції зазначено, що російська мова – це мова національної меншини. Ось, до речі, рішення Конституційного Суду 1999 року, де так і написано: “…російська та інші мови національних меншин…”. Стаття 3 Закону України “Про національні меншини в Україні” від 12 грудня 2012 року визначає, що “До національних менших належать групи громадян, які не є українцями за національністю…”

Ще раз повторю спеціально для членів Зе!команди: російська мова – це мова нацменшини, нацменшини – це ті, хто не українці.

Відкриваємо останній Всеукраїнський перепис населення проведений ще у 2001 році. За цим переписом тоді в Україні мешкало 77,8% українців. На другому місці були росіяни 17,3%. Найбільше росіян було в Криму, в Донецькій та Луганській областях і в найбільший українських містах (Харків, Дніпро, Одеса, Миколаїв, Херсон, Запоріжжя…). Ось карта:

Ще раз про мову

Нині ми маємо мінус Крим і мінус окуповані частини Донеччини і Луганщини, що дивним чином збігаються із ареалом заселення росіянами. Тобто нинішній відсоток росіян в Україні незрівнянно менший, аніж у 2001 році. Більш точну картину продемонструє новий перепис населення.

Отже, немає жодних підстав щодо підтримки російської мови в Україні – ані правових, ані логічних. Якщо ж хтось переймається захистом “русскаязьічньіх украінцев”, то такої категорії населення в українському правовому полі не існує.

Насправді прагнення грати на руку російській мові – це диверсія на користь країни-агресора – Росії. Адже саме російський язьік є одним зі стовпів “русского міра” – неоімперської російської концепції.

Впадає у вічі наскільки Зе!команда креативна у своєму прагненні підіграти агресору. Так радник президента України Микита Потураєв 10 липня в інтерв’ю для UkrLive.TV заявив (язьіком оригіналу):

“Политика неиспользования русского языка – это политика, как минимум… (в условиях войны), это политика, как минимум, преступной халатности. Как максимум, саботаж. Как карается саботаж в военное время всем известно…”

Пан Потураєв таким чином прокоментував ідею американського історика Тімоті Снайдера, який висловився про створення в Україні… Інституту російської мови. Мовляв, це щоб створювати стандарти російської мови в Україні, аби “це дозволило б українцям говорити російською так, як не говорять у Росії“.

Справді? На це ще у 90-х відповів український письменник Василь Кожелянко новелою “Чужий-2”, де в Україні прийшли до влади хохли:

– Доброго утра, коханая, – лагідно промовив Каценков, – закажи себе завтракать. Скажи принести что-то вкусного. Кавун не хочешь?

– Кавун я ела вчера, – вередливо сказала Анастасья, – хочу шоколадных цукерок і бисквитов с этими, как их, с родзинками.

Для свого корпоративу влада запросила єдиного україномовного поета в “Кыиве” Миколайківа, а коли їм набридло слухати вірші українською, той прочитав вірш російського поета Ніколая Клюєва. Та публіка подумала, що це була якась… югославська мова.

Врешті, “мовояз” вже увійшов в практику витісняючи, ні – не російську мову – там якраз все добре. Витісняючи саме українську. Ось живий останній приклад з вулиць Кыива:

Спочатку, цю публікацію я хотів назвати “Ще раз про мову – лікнеп для Зеленського”, але вирішив, що апелювати до нового президента нема сенсу. Перемога на президентських виборах, перемога на парламентських, найімовірніше одноосібне формування Кабінету Міністрів та призначення свого прем’єр-міністра, а також Генерального прокурора. Що ще потрібно для спокійного правління за своїми уявленнями? Янукович теж мав всю повноту влади, але мало хто звертає увагу, що його вигнання почалося не від початку Євромайдану. Детронізація Януковича почалася з мовного протесту 2012 року.

Тим більше, що із загальної кількості виборців внесених до списків, а це 29 532 186 осіб, за Слугу Народу 21 липня 2019 року проголосувало 6 307 792. Тобто лише 21,3% виборців. Тобто лише п’ята частина виборців. Думай…Те.

P.S. До речі, на тему Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної” нещодавно спілкувалися в студії Українського радіо: