Що таке інформаційно-психологічно операції і хто дозволив Гордону проводити ІПСО?
Ще задовго до російської агресії проти України, в коридорах установ, що займалися національною безпекою, досліджували “інформаційні війни” – проведення спецоперацій в інформаційному полі ворога, у тому числі промивку мізків, формування громадської думки в потрібному руслі… Повністю операції такого типу називаються “Інформаційно-Психологічні Операції” (ІПСО) і таке визначення виходить за межі звичних інформаційних воєн. Тож що таке ІПСО? Яка їхня мета? Як їх проводять? І врешті, хто дозволив Дмитру Гордону проводити російсько-терористичні ІПСО в Україні?
Англомовна Вікіпедія називає ІПСО “психологічними операціями” – PSYOPS, де PSY означає Psychological (психологічні) і OPS означає Оperations (операції). Їхня суть – передача аудиторії певної інформації та сигналів, щоб вплинути на емоції, поведінку, об’єктивні міркування, а також формувати поведінку влади, організацій, груп та окремих осіб.
Народжені з контрпропаганди і протистояння у Першій світовій війні, сучасні інформаційно-психологічні операції використовують силу впливу для кшталтування потрібного середовища і досягнення військових та безпекових цілей на території ворога. Люди, які ведуть свою відповідну діяльність є фахівцями з неконвенційних (як модно зараз казати – гібридних) навичок впливу. Вони повинні розуміти культуру країни, де працюють; знати мови; володіти мистецтвом обману; досконало знати і мати сучасні технології, що охоплюють всі форми медіа.
Місцеві команди ІПСО зазвичай працюють малими закритими групами (максимум до трьох людей). Вони вміють входити в довіру до представників різних спільнот. Вони координують свої дії з кураторами, стосовно завдань публічної дипломатії, воєнних операцій, а також діють відповідно до стратегії кураторів. Всі попередні аспекти вони реалізують на рівні своїх медіа. На тактичному рівні групи ІПСО відіграють ключову роль в ідентифікації ключових персон (спікерів) для досягнення поставлених завдань.
Інфільтровані групи ІПСО використовують останні технології для поширення критичної інформації у чужому середовищі та серед ворогів в умовах війни. Бійці ІПСО вирізняються високим інтелектом, критичним та аналітичним мисленням, здатністю адаптуватися до різних умов і психологічною стійкістю.
Основні завдання груп ІПСО відповідають чотирьом типам діяльности:
1. Сприяння військовій інформаційній політиці свого куратора. Це завдання полягає у оприлюдненні відібраної інформації та сигналів для ворожої аудиторії. Відповідна інформація повинна впливати на емоції, мотиви та поведінку ворожих урядів і громадян так як вигідно кураторам.
2. Сприяння політичним цілям свого куратора. Йдеться про формування і поширення впливу серед політиків, відомих осіб і активістів. Для цього команди ІПСО використовують знання особливостей місцевої мови, мають навички планування і програмування суспільства, а також досконало знають місцеве медіасередовище.
3. Сприяння інформаційній політиці позавійськових груп куратора. Подібне до попереднього, однак тут йдеться про вплив на широкі маси населення. Агенти ІПСО переконують, змінюють думку і впливають на поведінку цільової аудиторії. Для цього вони використовують катаклізми, війни, економічні негаразди, суспільні невдоволення тощо, аби пропонувати “варіанти порятунку чи то пак виходу з ситуації” в інтересах куратора. До речі, промивання мізків, як це зображено на фото до допису – невелика і примітивна частина ІПСО.
4. Поширення брехні воєнного характеру. Це будь-які дії, що спрямовані на вибіркове впровадження в оману військ ворога під час воєнних операцій. Цей тип діяльности також стосується поширення брехні про ворожі парамілітарні групи, а у випадку України про добровольців і радикальні організації.
Як працюють групи ІПСО? Шляхом неформальних комунікацій, ефірів, інтерв’ю, інформаційних повідомлень, листівок… Загалом, за допомогою будь-яких нелетальних інструментів, щоб дістатися до якомога більшої кількости людей. На початковому етапі вони формують аудиторію, аби підштовхувати людей у правильному (звісно, для своїх завдань) напрямку і спонукати до міркувань у потрібному руслі. Наступний етап – агенти ІПСО дають аудиторії прямі відповіді, що потрібно робити.
Для того, щоб групи чи агенти ворожих ІПСО могли проводити ефективну роботу на ворожому терені, мало бути геніями, які досконало знають середовище в якому працюють – суспільства настільки строкаті, що тут потрібна допомога. І тут вже потрібні “дослідники” – люди, які спеціалізуються на вивченні середовища. Це можуть бути як розвідники, так і звичайні люди посади яких не викликають жодних підозр (наприклад, “менеджер з комунікацій”, “політолог” чи “політтехнолог”).
Одна частина дослідників вивчає повідомлення медіа – вони моніторять пресу, дивляться ТБ, слухають радіо. Інші дослідники можуть займатися хакерськими атаками і зламувати, наприклад, поштові скриньки чи акаунти в соцмережах. Ще частина дослідників вивчає зображення – фото, які з’являються в соцмережах – де зроблені, коли, до чого географічно прив’язані тощо (селфі на вебкамеру теж потрапляє до них). Ще одна частина досліджує конкретних людей – гуглить їхні профілі, вподобання, зв’язки, рідних тощо.
Врешті, ще один вид збору інформації – збирання інформації “у полі”. Йдеться про весь спектр пошуку – наприклад, це може бути як порівняння відповідей сусідів на однакове питання, так і з’ясування думок людей про політиків. Для цього людина має просто цікавитися широким спектром питань і особливо у представників тих професій, які мають доступ до багатьох людей – барменів, таксистів, продавців, перукарів тощо. Таким чином збираються тактичні дані. Вони важливі для вимірювання “градусу” чи інтересів суспільства, аби допомагати діяти групам ІПСО ефективніше.
Тепер варто екстраполювати вищезазначене на діяльність Дмитра Гордона в Україні, аби збагнути – чим є та діяльність, яку він веде в Україні? Журналістика? Навряд чи, бо невід’ємною складовою журналістики є етика. А яка етика може бути в особи, яка в одному з інтерв’ю заявляє, щоб її поховали обличчям вниз, аби через роки, десятиліття його цілували “в жопу”? Це претензія, як мінімум, на цілого спін-доктора.
Уявімо, що Гордон, його “дружина” Олеся Бацман і, можливо, ще одна або більше осіб – це група з реалізації інформаційно-психологічних операцій. В чиїх інтересах вони можуть працювати? В чиїх інтересах Дмитро Гордон записав і поширив на території України інтерв’ю з Наталією Поклонською, яку звинувачують у поваленні конституційного ладу в Україні і захопленні державної влади? В чиїх інтересах Дмитро Гордон записав і поширив на території України інтерв’ю з воєнним злочинцем і терористом Ігорем Гіркіним?
Головне, з якою метою записані ці інтерв’ю? Бо коли лунають думки, що Гордон просто епатує, то вони не від великого розуму. Так само не від великого розуму пролунала реакція заступника генпрокурора Гюндуза Мамедова, що “інтерв’ю з Поклонською цінне додатковим фактажем” – тут сину азербайджанського народу лишається лиш побажати захищати інтерв’ю якогось азербайджанського журналіста із вірменським військовим, який воював у Нагірному Карабасі.
Зрештою, за чий кошт куплена техніка Гордона? Звідки гроші на оренду його офісу на Подолі? Хто і за скільки розкручує медіа Гордона в інтернеті? Це неповний перелік питань які слід було б з’ясувати правоохоронним органам України. Якби у Служби безпеки України було бажання шукати і знаходити відповіді на ці запитання, то українське суспільство отримало б набагато цікавіше видовище, аніж публічне спілкування агентів однієї країни на території ворожої їм України.
Якщо ж діяльність Дмитра Гордона не стане предметом розслідування СБУ з конкретними результатами, то постане питання – хто дозволив Гордону проводити в Україні ворожі ІПСО?
