Вирішальна роль джерел інформації (або що варто знати, аби користуватися медіа)

Photo: Lawrence Taylor

Photo: Lawrence Taylor

Щоб говорити про те, яким джерелам інформації довіряти, а яким ні, найперше варто розуміти сучасну природу механізмів поширення інформації. «Вирішальна роль джерел масової інформації» – була тематичною секцією, яку я вів у Варшаві 16 травня 2015 року, під час Конференції випускників Програми Кіркланда. Публікація нижче – виступ адаптований для Інтернету.

6 травня 2015 року російська опозиційна «Новая газета» оприлюднила таємний звіт російських інженерів щодо збитого малайзійського Боїнгу MH17. В документі йшлося про те, що літак був збитий з протиповітряної установки Бук-М1 і що ця ракета була випущена з території контрольованої українським військом. Як доказ «Новая газета» опублікувала супутникові знімки.Вирішальна роль джерел масової інформації

8 травня 2015 року німецька газета «Bild» спростувала цей звіт і заявила, що знімки були фальсифіковані. В Німеччині зокрема звернули увагу на те, яким чином був опублікований рапорт – на шпальтах нібито опозиційної газети, що й у свою чергу викликало цитованість серед закордонних видань.Вирішальна роль джерел масової інформації

Це один з багатьох прикладів використання медіа для пропаганди.

Так само пропагандою були слова одного з головних журналістів Росії Дмітрія Кісєльова промовлені 16 березня 2014 року, що Росія – єдина країна, здатна перетворити США в «ядерный пепел».

Дмітрій Кісєльов окрім ведення телевізійних програм ще й займає посаду гендиректора російської міжнародної агенції «Russia Today». 10 листопада 2014 року він оголосив про створення гігантської інформаційної агенції «Спутник».

Проект складається з вебсторінки, щоденно працівники створюють 800 годин телепрограм на 30-ти мовах. Програми «Спутника» глядачі можуть дивитися в 34 країнах. Він став черговим проектом російської державної програми «Інформационное общество», що стартувала в 2011 році і коштує 40,6 мільярдів доларів.

Вирішальна роль джерел масової інформації

Вплив російської пропаганди настільки великий, що останнім часом цілий світ почав задумуватися над тим, як цьому протистояти.

Зокрема, 10 квітня ц.р. з’явилася новина, що шеф дипломатії ЄС Федеріка Могеріні повинна до кінця червня приготувати стратегію протидії російській дезінформаційній кампанії.

15 квітня в Конгресі США заявили про пошуки ефективних способів боротьби проти російської пропаганди.

16 квітня ЄС оголосив про набір на роботу експертів з протидії російській пропаганді.

17 квітня в Німеччині оголосили про пошук фахівців, які працюватимуть проти російської пропаганди в балтійських країнах.

26 квітня в Фінляндії створили спеціальну урядову команду для боротьби проти російської пропаганди.

Хоча світ (трохи запізно) почав думати, що робити для протистояння російській пропаганді, Україна на цьому тлі програла інформаційну війну проти Росії.

Чому? Бо на противагу вищезгаданому підходу Кремля до медіа, в Україні ситуація розвивалася зовсім інакше. Розуміння, як формувалося українське суспільство в своєму ставленні до інформації протягом останніх 15 років, важливе як для розуміння сьогоднішніх подій в Україні, так і для усвідомлення того, звідки черпають інформацію про Україну іноземці.

Схематично ситуація розвивалася наступним чином. Від 2001 року олігархи перебрали повний контроль над найбільшими телеканалами і радіо в Україні. Розквітла цензура. Звільнялися журналісти. Ринок незалежної опініотворчої преси в Україні, який ніколи не був розвинений, занепадав ще більше. Більшість мислячих людей почали втікати до Інтернету. Поява в 2008 році Facebook привернуло увагу невеликої, але активної і мислячої частини суспільства. Вони фактично створили мережу, що англійською називається «trusted network», що має й інше визначення – «wisdom of the crowds» або «мудрість натовпу».

Така мережа людей, які довіряли один одному, дистанціювалася від світу традиційних медіа і створила окремий світ в якому не лише обмінювалася новинами, але й творила бачення того, як має змінитися Україна.

Значною мірою Євромайдан визрів завдячуючи людям поєднаним соціальною мережею Facebook (російська ВКонтакте так і не спромоглася створити якусь спільноту, бо привертала увагу здебільшого молоді, яка була зацікавлена в розвагах).

Нижче – відоме фото Євромайдану з висоти лету птаха. Знімок зроблений 14 грудня 2013 року під час концерту Океан Ельзи. Тоді ведуча концерту співачка Руслана закликала людей на Майдані запалити хто що має в руках, аби висловити своє гуртування навколо цінностей, за які боровся Євромайдан: демократія, європейський вибір.

Вирішальна роль джерел масової інформації

Однак цей знімок має набагато більше значення – демонстрація потужності соціальних мереж. Адже зрозуміло, що люди на тому концерті тримали в руках мобільні телефони.

Вирішальна роль джерел масової інформації

Головним нуртом Євромайдану був Facebook – тут шукали натхнення і творили митці. Тут люди об’єднувалися для координації, оборони, приїзду під час атака на Майдан. Або доправляли ліки та їжу для людей, які цілодобово жили на Майдані Незалежності в Києві. Або вели інформаційну діяльність, як це робили ми в команді Громадського Сектору Євромайдану.

Від того часу, як у Facebook почали вести інформаційну діяльність, можна вважати, що в той момент соціальна мережа перетворилися в соціальне медіа – повноцінне джерело інформації. Традиційні медіа не мали достатньо можливостей, щоби все охопити, тож дуже часто можна було чути на ТБ посилання, що про якусь подію хто повідомив у своєму «фейсі».

Вплив Facebook був такий, що онлайн-суспільство вписувало порядок денний протестів (згадайте, як з’явилася і була реалізована поза політиками ідея автопробігу до резиденції Януковича, Межигір’я 29 грудня 2013 року). Тому нічого немає дивного, що політики звернули увагу на соціальні мережі.

Після Євромайдану Facebook став модним. Це, в свою чергу, зіштовхнуло соцмережу з проблемами притаманними традиційним медіа: засилля політиків, творення винятково медіальних персон (які ставали популярними в соцмережі поза реальним життям), маніпуляції, брехня, плітки і тому подібне. Врешті Facebook втратив якість, бо, зважаючи на масовий приплив людей, перетворився з мережі, що продукувала смисли, в мережу-гамірний базар.

Сьогодні в Україні жартують, що якщо людина хоче займатися політикою, то найперше мусить створити свій ФБ-профіль. Найуспішнішим у цьому сенсі виявився міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков, якого ще називають «міністром Facebook».

Якщо ж ми хочемо довідатися про те, що відбувається в Україні, часто будемо наштовхуватися на такі новини як: «Про останні події на сході України написав в Facebook Тимчук» або «в ФБ написав штаб АТО». Нині, під час агресії Росії проти України, соціальні медіа постійно використовують для поширення паніки, ненависті, недовіри і підозр. Це все впливає на традиційні медіа, а отже й суспільство в цілому.

14 липня 2014 року, за півтора місяця перед фактичним початком російського нападу на Донбас, низка серйозних ЗМІ написали про аварію з російською САУ, де стверджували, що гармата їхала в бік України. Підставою для цієї інформації став допис українського блогера в Facebook.

За допомогою загальнодоступних знарядь онлайн я тоді довів, що напрямок руху САУ в бік України не відповідає дійсності. Я мав рацію, бо потім не було жодних підтверджень про продовження історії з тією САУ (взагалі, тема блогерів і поширення ними неперевіреної інформації ще чекає на свого дослідника).

Отже, порівнюючи потужну російську пропагандистську машину з тим станом речей, що існує в Україні, стає зрозуміло, що Україна цілком закономірно програла в інформаційній війні Росії. Більше того, Україна не має шансів боротися проти Росії її ж методами. Наприклад, створюючи телеканали – сили занадто нерівні і в України просто немає таких грошей.

Що ж стосується маніпулювання соціальними медіа, то українські реалії не унікальні. Сьогодні соціальні мережі є ефективним знаряддям не лише для впливу на людей, але й на політику у всьому світі. Не секрет, що після фінансово-економічної кризи в 2008 році традиційні медіа почали втрачати прибутки і, як наслідок, звільняли журналістів. Тобто сьогодні видання часто не мають грошей, аби оплатити відрядження в інші країни, тож черпають інформацію з соціальних мереж.

Як приклад, варто подивитися на сервіс NewsWhip, що дозволяє аналізувати, які теми найпопулярніші чи світі чи в будь-якому регіоні.

Для прикладу, я взяв знімок екрана за 9 травня ц.р., 22 година.

Source: http://www.newswhip.com/

Source: http://www.newswhip.com/

Можна побачити, що в категорії «Європа» авторами найпопулярніших дописів до соціальних мереж є rt.com i sputniknews.com – тобто Інформаційне агентство Russia Today i Російське інформаційне агентство Спутник. Таку тенденцію відзначаю вже третій рік (у виступі казав про один рік, але потім згадав, що вперше засилля російських джерел в соцмережах зауважив ще в 2013 році – від початку користування NewsWhip).

В липні минулого року французи писали про те, що Росія найняла близько 600 інтернет тролів, які повинні не лише воювати в Інтернеті, але й поширювати дописи Russia Today і Спутника таким чином накручуючи їхні рейтинги.

Врешті небезпека ведення інформаційної війни з використанням соціальних мереж призвела до того, що на початку 2015 року британці оголосили про створення Бригади 77 – військового підрозділу, який воюватиме в Facebook.

Вищезазначені приклади брудного використання як традиційних, так і соціальних медіа, свідчать, що люди зараз живуть в часи, коли: А) варто розуміти природу сучасних медіа; Б) знати механізми поширення інформації і В) мати специфічні вміння для пошуку правди серед інформаційного мотлоху.

Нині всі люди живуть в епоху війни, оскільки, як видно з вищеописаних тенденцій, жодні кордони не стримують від застосування інформаційної зброї. І тут варто нагадати тезу Едварда Бернейза з його класичної «Пропаганди» 1928 року: «В час війни будь-яка інформація перетворюється на пропаганду».

Наскільки безборонний світ перед пропагандистською машиною Кремля? Чи є вирішення ситуації з брехнею і маніпуляціями? Так, є.

Черчілю приписують слова, що, мовляв, демократія – одна з гірших форм правління, але людство кращої не придумало. В номінації «найгірша професія» від дослідницької фірми CareerCast.com журналісти вже кілька років посідають чільне місце. Не йдеться про те, що журналісти погані, а про те, що журналістика перетворилася на найневдячнішу і найменш перспективну професію. Перефразовуючи Черчілля: журналістика – одна з найгірших професій, але людство не вигадало кращої, яка б так добре перевіряла інформацію і об’єктивно висвітлювала події.

Журналістика здатна захистити суспільство від різноманітних інформаційних «вкидів». Журналісти здатні стояти на сторожі критичного мислення, безсторонності і об’єктивності. Вони здатні перевірити інформацію, виявити брехню, відтак легітимізувати новину. Блогери, користувачі соцмереж, просто медіаактивні люди і ті, хто сам себе називає журналістом (не навчаючись на журналіста і не маючи досвіду роботи в професійних колективах), не замінять «псів демократії».

P.S.: Про важливість професії журналіста додам одну цікавинку. Перед виступом в Варшаві 16 травня, я заїхав у Познань – місто, де вчився. Зокрема побував на місцевому Радіо Меркурій, де проходив практику. Шеф-редактор Яцек Церкаськи розповів мені, як змінюється журналістика в Великопольському воєводстві (до слова, найбагатшому в Польщі). Місцеві видання скорочують людей, центральні видання скорочують корпункти. Дійшло до того, що основним джерелом інформації для журналістів цілого краю стало Радіо Меркурій, яке поки що не економить на людях і дотримується професійних стандартів. Всю іншу інформацію преса і ТБ черпають із… соцмереж та від блогерів. Тож не дивно, що якість інформації падає в рази.

Опубліковано в Журналістика, Нові медіа, Освіта, Соціальні медіа
0 коментарів в “Вирішальна роль джерел інформації (або що варто знати, аби користуватися медіа)
1 Пінги / Зворотні посилання для "Вирішальна роль джерел інформації (або що варто знати, аби користуватися медіа)"
  1. […] Та окрім бажання кожного обивателя отримати свої “15 хвилин слави“, використання емоцій є ефективним знаряддям для викривлення фактів у веденні інформаційної війни та дискредитації політиків чи цілих країн. Тут далеко не треба ходити – варто уважно придивитися, як російські медіа пишуть про Україну – ніби суть новини відображена, але зміщені акценти в емоційну-пропагандистську площину спотворюють факти. Власне, таку роботу російська пропагандистська машина проводить не лише проти України – про це я вже розповідав раніше у Варшаві і писав тут. […]

Напишіть відгук